Дошкільнятам про пори року. Казка про те, як Зима загубилася

У далекому глухому селі, серед лісів і полів, жила дівчинка Настуня зі своєю сім'єю: батюшкою, матінкою і молодшими братами і сестрами. Жили вони, поживали, так, не тужили. В сім'ї відповідно, так йде справа чудово. Батюшка та матушка поралися по господарству і хліб ростили. Адже хліб всьому голова. А Настуня як старша стежила за молодшими братами і сестрами.
Настала Весна. Весна-красна прийшла - на всі пішла. Сонечко світить ласкаве, тепле, пригріває землю. Травинки та квіточки стали пробиватися вгору, а над ними завилися джмелі, бджілки - трудівниці. З медом і калина - малина. Настуня з младшенькими грає, а батьки землю орють.
Знати за кольором, що справа йде до літа. Літо прийшло спекотне, печеня. Дітлахи у затінку грають або в річечці плескаються. Настуня з подружками в ліс по ягоди ходить. Набере цілий кошик чорниці, суниці, чорниці та пригощає сестер, братів. А матінка з батюшкою в полі працюють, спини не розгинають. На сінокіс ходять, коровам трави косять, щоб було чим їх годувати взимку. Всякий, хто доріс - поспішай на сінокіс. Так і літо закінчується...
Осінь-то матка: кисіль та млинці, а весною-то гладко: сиди та дивись. Ось і осінь непомітно підкралася рудою лисичкою. Гарно у лісі, тихо та спокійно. А Настуня турботлива, маленька господарочка з подружками в ліс ходить, запаси на зиму робить, гриби збирає. А батьки врожай з полів прибирають. Мило того, у кого багато всього в будинку. В доброму життя самі кучері в'ються, в худому січеться.
Незабаром всі листочки з дерев облетіли, і прийшли в ці краї Мороз та Вітер північний, молодші брати Зими. Дітвора чекає, коли сніг випаде, а його все немає. От Настя і запитує: «Батюшка, чому Зима не приходить так довго в наші краї?» Відповідає батько: «Скоро, доню, прийде зима і огорне землю білим покривалом! Земля буде відпочивати до наступної весни, потерпи трохи!»
А Настусі не терпиться, хочеться їй на санках покататися і з подружками в сніжки пограти!
Одного разу Настуня почула розмову батьків: «Так, мати, щось трапилося з Зимою! Вже за всіма прикметами вона повинна прийти: урожай ми зібрали, листя з дерев опало, птахи і ті на літо в теплі краї відлетіли, а Зими все немає. Тільки Вітер-пустун дме, та Мороз скоро все живе поморозить. Дуже погано для землі, що сніг не випав. Вимерзнуть озимі, і не буде на наступний рік врожаю! Не дарма російське прислів'я говорить: Зима без снігу, як літо без хліба!»
Почула це дівчинка і вирішила дізнатися, що з Зимою сталося. Улучила хвилинку, коли її ніхто не бачив, і за ворота. Йшла вона, йшла, вже Свій ліс пройшла. Довго чи коротко, Чужа сторона почалася. Ніколи так далеко Настуня від дому не йшла. Кругом ні душі. Тільки Вітер лютий в обличчя дме, та Мороз за щоки і коленочки покусує. Мороз не великий, та стояти не велить. Вітер і без крил літає.
Раптом на зустріч скаче Зайчик. Настуня в нього і питає: «Заюшка, чи не знаєш ти, де Зима живе?» Відповідає їй Зайчик: « Колись мені, лисиця за мною по сліду йде, шубку я рано поміняв сіреньку на біленьку, тепер мене далеко видно!» І поскакав геть.
Довго чи коротко йшло Настуся. Раптом почула, як гілки тріщать, і із самої гущавини вивалюється на стежку ведмідь, і причитывает: «Бідолашний я нещасний, і жирок я нагуляв, мені важко ходити, спати, я хочу, я замету немає, щоб барліг влаштувати!» І пішов ведмідь далі. А Настуня зрозуміла, що всьому живому на землі без Зими не обійтися.
Йшла дівчинка, що йшла. Вже ліси закінчилися, куди не глянь, кругом сніг лежить. Раптом, звідки ні візьмися, олень назустріч. Запитує дівчинка: «Олень, милий, я заблукала, де перебуваю?» Відповідає олень: « Ти в царстві Зими, в царстві вічних снігів. Що ти тут робиш?» А дівчинка відповідає: « Зиму-матінку я і шукаю!» «Давай я тебе відвезу,- каже олень: Йти треба весь час вперед, тільки шлях дуже довгий, одна ти не дійдеш!» Настуся вилізла на спину оленя, і вони помчали по Тундрі. Так називалася ця земля.
Скоро казка мовиться, та не скоро діло робиться. Довга дорога була в оленя з Настусею. Але ось і палац Зими. Дівчинка подякувала оленя і увійшла. Довго вона бродила по залах палацу, поки не знайшла один зал, посередині якого стояла величезна ліжко, а на ній спала Зимушка-Зима.
Звернулася до неї Настуся: «Зимонька, дорога, прокинься, настав твоє час землю прикрасити: укутати поля і ліси, будинки і дерева снігом!» Почула Зима голос людський і прокинулася: «Спасибі тобі, дівчинка, що розбудила мене, дуже міцно я спала! Зараз я все виправлю!» Зима - не літо, одягнена в шубу.
Вдягла Зима свою чарівну шубу, запрягла найшвидших оленів і запросила Настуню в сани. Не встигла Настуся озирнутися, як виявилося, що летять вони високо над землею. А Зима вже почала свою справу, труснула своїми широкими рукавами, і звідти полетіли на землю тисячі сніжинок, кружляючи у своєму веселому танку. В зимовій шубці і морози - жарт.
А ось і рідна сторонушка, і дім отчий. В гостях добре, а вдома краще. Побачили матінка з батюшкою свою донечку живою - здоровою, зраділи. Вони думали, що її ведмідь-шатун потягнув. А вона рум'яна та весела повернулася додому з подарунками. Зима щедро нагородила Настусю за її добру справу.
А тим часом дітлахи, побачивши, що випав пухнастий сніг, висипала на вулицю хто з чим: з санками, ковзанами та лижами.