Реклама












Як правильно виховувати дитину в сім'ї


Як правильно виховувати дитину в сім'ї

Помилка четверта: «Зайві емоції - погано»

Чому у нас в суспільстві так люблять підтримувати давним-давно застарілі стереотипи? То життя було складне в нашій країні, і генетична пам'ять, яку ми в собі носимо, робить свою справу, то просто мислення у нас не гнучке. Думаючи про це, я в половині випадків тут же знаходжу підтвердження власним думкам. Дуже часто зустрічаються такі приклади. Ось, скажімо, кожен з нас хоч раз сказав хлопчику, захлебывающемуся від сліз: «що Ти ревеш, як дівчисько!» або «Чоловіки не плачуть, а ну витри сльози!» Чому чоловіки не плачуть, хто це придумав? Взагалі-то я теж колись так говорила, соромно тепер. І відразу перестала, як тільки підкралося сумнів: а чому, власне, ні?

Чомусь вважається, що якщо дитина плаче, його треба постаратися неодмінно заспокоїти. І чим швидше, тим краще. Мама сама починає нервувати, якщо дитина розкапризувався на людях. Чи це від боязні бути поганою матір'ю в очах навколишніх, то від безмежної любові до дитини. Так відразу й не розібрати. Однак у фахівців є деякі сумніви з приводу того, що швидке заспокоєння йде дитині на користь.

Справа в тому, що плач - це потужний сплеск емоцій. У маленьких дітей, у силу фізіологічних особливостей, це, часом, єдино можлива розрядка. Зі сльозами йде зайве напруження та негативні емоції, а значить, якщо можна так висловитися, організм очищається від негативу і дискомфорту.

Якщо відчуття дискомфорту залишається, то по собі знаєте, що буває - він наростає, наростає, поки не виливається в якусь соматичну «болячку». І, уявіть, позбавляючи малюка можливості виплеснути негативні переживання, ми робимо внесок у скарбничку його майбутніх захворювань. А тепер, скажіть будь ласка, хіба бажання отримати емоційну розрядку залежить від того, хто карапуз - хлопчик чи дівчинка?

Те ж саме стосується і яскравих позитивних емоцій. Заливчастий, дзвінкий дитячий сміх говорить про те, що дитина щаслива. Однак щастя, буває, буквально роздирає чутливого дитину. У цьому віці всі відчувається надто і «занадто». Тому-то розкотистий сміх нерідко змінюється плачем дитину переповнюють емоції і їх треба постійно реалізовувати!

І що робимо ми, дорослі? Відчуваючи, що малюк занадто «раздухарілся», біжимо спиняти його і заганяти в рамки «пристойної поведінки». Не можна голосно сміятися, не можна довго сміятися, не плакати, навіть мати поганий настрій малюкові, по нашому розумінню, теж не можна. І куди йому, бідоласі, подітися? Як проживати і реалізовувати потреби внутрішнього світу?

Джерело проблеми

Це наша закомплексованість. Будь-який прояв емоцій, та ще й на людях, нам здається недоречним і неприпустимим. Ми не можемо собі дозволити або, можливо, не вміємо бути відкритими, і, відповідно, вважаємо, що малюкові такі вольності теж ні до чого.

Ми впевнені, що занадто гучне поведінка карапуза заважає оточуючим людям - і в гонці за чужим комфортом і власною репутацією ми часом забуваємо про нагальні потреби малюка.

Ми забороняємо плакати карапузам, коли вони впали і їм боляче. Ми забороняємо плакати, коли щось йде врозріз з їхніми бажаннями. Ми говоримо: «Ну що ти як маленький, дивися, ніхто не плаче». Ми стыдим дитини за почуття і злимося на нього за «зайві» емоції. А в підсумку виходить, ми забороняємо улюбленому чаду жити повним життям. Погодьтеся, це якось суперечить образу хороших батьків.

Ламати нервову систему і соціальні уявлення вашого малюка, вірю, ви все-таки не хочете. Тоді давайте подивимося, як краще вести себе в ситуації, коли у дитини спостерігається різкий сплеск емоцій.

Вихід є!

По-перше, стати спостерігачами. Не завершуйте сміється карапуза - хай посміється від душі і на вулиці, і вдома, і в поліклініці.

Швидше за все, увагу дитини саме переключиться на щось інше і нервове напруження піде. Лише один тип сміху повинен вас насторожити і змусити прийняти відволікаючі дії дитини - це істеричний сміх, коли видно, що йому вже давно не смішно, а може бути, карапуз і зовсім забув про «смішний» причини. В даному випадку сміх перестає бути власне емоцією, а починає представляти якусь неконтрольоване порушення.

По-друге, краще порахувати до 10, тим самим гасячи піднімається гнів, чим одразу ж зірватися на малюка, коли його емоції, на вашу думку, зашкалюють. Плаче він, регоче, заводить розмови в невідповідні моменти (наприклад, з продавцями в магазині) - не важливо. Дайте дитині можливість виплеснути свої емоції, і позитивні і негативні, виговоритися.

По-третє, не забувайте, що емоційний розвиток багато в чому формує особистість. Дитина виросте потайним, замкнутою людиною, не вміє розуміти і поважати емоції інших людей, якщо не дати йому самому пережити емоційний досвід у різноманітних варіаціях.

Казко - та ігротерапія як не можна краще підходять для роботи з маленькими дітками, які потребують легкої коригуванні поведінки. Простір гри - найбільш зрозуміла форма спілкування для юного непосиди, а це значить, що концепцію гри можна скільки завгодно «заломлювати під потрібним кутом», відпрацьовуючи конкретні завдання для конкретної дитини. Природно, весело і без зайвих нервів.

Сторінки: 1 2 3 4 5