Реклама




Педагогічна взаємодія родини і школи


Педагогічна взаємодія родини і школи

Автор: Кузьміна Міла Володимирівна - заступник директора з ВР МКОУ «Medvež'egorskaâ ЗОШ№1»

Матеріал може бути використаний для бесід з батьками, для батьківського години, для консультацій.

Союз дорослих і дітей

Сім'я - це найважливіше, що є у дитини!

В сім'ї у дітей зароджуються самосвідомість і самооцінка, формується образ «я», засвоюються перші соціальні норми та правила.

Мета педагогічної взаємодії родини і школи - створення умов для комфортного, радісного, щасливого життя дитини для розвитку його індивідуальності в загальному домі «школа - родина».

Тому в організації виховної діяльності школи особлива увага приділяється роботі з сім'єю, так як виховні завдання не можна вирішити без залучення сім'ї. Тільки спільними зусиллями можна досягти певних результатів у розвитку і вихованні дитини.

Справедливо писав В.А. Сухомлинський, що без сім'ї, без допомоги батьків нам не обійтися не тільки у вивченні дитини, але і у всіх інших справах. Але в цьому такому безспірному та ясному положенні про необхідність тісного союзу сім'ї і школи не все так просто. Треба врахувати, що серйозною перепоною впливу вчителя на батьків є і те, що воно значною мірою здійснюється через погляди і настрої дітей. Діти, як правило, особливо в молодших і середніх класах, розповідають в родині про свої успіхи і невдачі в школі, дають оцінку вчинків однокласників, вчителів. В цих випадках виходить від дітей інформація не завжди об'єктивна (адже перед нами дитина). Учень не свідомо нав'язує свою точку зору батькам, а тим часом просто колись розібратися. Все це заважає встановленню взаєморозуміння сім'ї і школи. Дані обставини змушують класних керівників починати роботу із зміцнення особистих контактів з родинами вихованців. Вивчення сім'ї кожного учня дозволяє ближче познайомитися з ним, зрозуміти стиль життя сім'ї, її уклад, традиції, духовні цінності, виховні можливості, взаємини учнів з батьками. При цьому використовується комплекс традиційних методів психолого-педагогічної діагностики: спостереження, бесіда, тестування, анкетування, ділові ігри, матеріали дитячої творчості.

Робота педагогів з родиною стала одним з пріоритетних напрямків діяльності нашої школи, так як досягти результату можна лише спільними зусиллями педагогів, батьків і самих дітей.

На яких засадах мають будуватися відносини вчителя і родини, щоб виховання дітей було успішним і допомагало удосконаленню особистості дитини у всій її повноті? Відповідь на це запитання ми знайшли в словах в А. Сухомлинського: «якомога менше викликів до школи матерів і батьків для моральних нотацій дітям, для залякування синів батьківською «сильною рукою», для попередження про небезпеку і якомога більше такого духовного спілкування дітей з батьками, що приносить радість матерям і батькам. Все, що в дитини в голові, душі, у зошиті, щоденнику, - усе це ми повинні розглядати з погляду взаємин дітей і батьків, і зовсім неприпустимо, щоб дитина приносив матері та батька одні засмучення». Ці слова колектив нашої школи зробив основою своєї роботи, школа - це не засіб залякування дитини, а місце де діти разом з батьками можуть брати участь у розвитку творчих здібностей, вчитися радіти життю.

В чому суть взаємодії сім'ї і школи? Це насамперед:

- вивчення умов виховання в сім'ї;

- індивідуальній і груповій роботі з батьками;

- проведення тематичних батьківських зборів;

- залучення батьків до організації цікавою, насиченою позанавчальної діяльності;

- захист інтересів і прав дитини в громадських організаціях та державних судових органів.

Головне завдання роботи педагогів - це профілактика відхиляється поведінки школярів. Завжди легше щось попередити, ніж виправляти допущені помилки і коригувати наслідки дії негативних факторів на формується особистість. Дитині, що вступає в новий етап свого життя, шкільний, обов'язково потрібна ситуація успіху. Він знаходиться на початку шляху, ім'я якому - великий життєвий досвід. А щоб гідно пройти цей шлях, потрібна впевненість у собі, своїх силах, у своєму таланті і неповторності, де головним помічником повинен виступати батько.

«Дівчинка Ксюша в першому класі не вміла грати з однолітками, спілкуватись з ними, керувати собою, працювати спільно, старанно виконувати роботу. Звідси у дівчинки - невдачі у грі, трудових діях, невпевненість у собі, образливість, упертість, примхливість, грубість і нестриманість. Класний керівник, психолог звернули увагу на складність засвоєння нового режиму життя і діяльності Ксюші, непрості взаємини між мамою і бабусею, де дитина опинявся в центрі подій всіх сімейних негараздів. Створюючи «ситуацію успіху», залучаючи в цікаву діяльність дитини, навчаючи правильно ставитися до невдач, виправляти помилки, поважати товаришів і дорослих, вчити прощати один одному слабкості і недоліки, зуміли допомогти дитині подолати труднощі у спілкуванні з однолітками і мамою. Паралельно велася велика робота з сім'єю. Мама перенесла на свою дочку своє негативне ставлення до школи (особисті невдачі в школі, складні відносини зі своєю мамою). Коли в школу пішов другий дитина, ставлення до школи у мами змінилося. Успішність і удачі сина затвердили її думку, що вона - хороша мама. У матусі підвищилася самооцінка і змінилося ставлення до старшої дочки».

Щоб дізнатися причину небажаного поведінки дитини, потрібно знати про нього, про його близьких як можна більше. Тому на всіх «важких» соціальний педагог заводить картку супроводу, куди заносить всю інформацію, що надходить про дитину і його оточенні. Тут важливо все: хто її виховує, які відносини в сім'ї, успішність, відвідуваність занять, дозвілля, інтереси і схильності, з ким дружить, як складаються відносини з вчителями. Обов'язково відзначаються особистісні якості дитини, які проявляються в поведінці та діяльності.

«У другому класі до свята 8 березня діти малюють портрет матусі. Учитель звертає увагу на готові роботи, де мама посміхається. «Не дочекається!»- чує вчитель сердитий голос дівчинки Маші. «Давай намалюємо мамі посмішку, адже матуся так тебе любить!», - вчитель домовляється з Машею. Дівчинка з працею погоджується, посміхається і продовжує малювати».

Причина такої ситуації криється в поведінці самої мами, яку дитина частіше бачить роздратованою і різкою, ніж усміхненою. Уроки малювання в даному випадку є уроками корекції взаємин дитини і мами (очима дитини мама побачить себе з боку такою, якою хоче бачити її дитина). У 6-7 класах з цією ж метою, враховуючи вікові особливості дітей, педагоги проводять творчі роботи «Визнання в любові мамі». Готові роботи хлопці відправляють поштою своїм мамам. Діти вчаться отримувати задоволення від колективно - творчих справ, які вони присвячують рідним і близьким людям і спільно з ними проводять: (робота над проектом «Моя сім'я», концерти до Дня матері та 8 Березня, сувеніри - подарунки, сезонні екскурсії і походи, змагання « Ми - дружна сім'я!», поїздки в театр, оздоровчі поїздки в басейн, акції милосердя «Добре серце»).

Значне місце в системі роботи з батьками приділяється психолого-педагогічній освіті батьків. Застосовуються різні форми педагогічної просвіти - лекції, семінари, практикуми, конференції, відкриті уроки та позакласні заходи, індивідуальні тематичні консультації, творчі групи за інтересами, батьківські збори.

Першим кроком в об'єднанні зусиль батьків і вчителя у вихованні та освіті дитини є соціологічне дослідження, за анкетами класні керівники проводять знайомство з сім'ями своїх учнів, що допомагає надавати допомогу батькам у визначенні методів і прийомів виховання дитини; створювати творчі групи батьків.

Консультації допомагають батькам вибрати правильний підхід до дітей. Головною умовою успішності таких консультацій є довірчі відносини між вчителем і батьками.

Бажання знайти союзника в особі батьків простежується з перших кроків дитини в школі. Досвідчене око вчителя бачить дитини і батька. Якщо є духовна спорідненість між учителем і батьком, виконуються єдині вимоги до дитини, тоді будуть і позитивні результати в навчанні і вихованні.

У підлітковому віці важковиховуваність пояснюється недостатнім життєвим досвідом. Підлітки копіюють поведінку дорослих, несамостійні, передчасно дорослішають. Так виникають недоліки поведінки: грубість, невитриманість, войовничість, зарозумілість, негативне ставлення до навчанні, конфлікти з оточуючими.

«Підліток Сашко,16 років. Два роки тому прибув до нас з іншої школи на прохання батьків. Хлопчик перебував на обліку в ПДН, прогулював заняття, кинув спортивну секцію, був оточений компанією «важких підлітків». Адміністрація школи, маючи повну інформацію про «важке підлітка», увійшла у становище батьків і учня, і дала можливість хлопчикові змінити колектив, і дати шанс почати все з чистого аркуша». Минув час. Класному керівнику вдалося знайти контакт з Сашком. Хлопчик відновив заняття спортом, подружився з хлопцями. Вчителі стали відзначати, що у хлопчика є здібності до навчання, але дуже часто Саша буває замкнутий, може грубити. Застосовуючи методику ради близьких, вдалося виявити причину поведінки - це відсутність контакту з батьками. Тато, відставний військовий, завжди в наказовому тоні спілкується з сином, а бажання, проблеми сина його не турбують. Саша, протестуючи, намагається всіляко звернути на себе увагу». Доводиться визнати, що часто батьки, бажаючи виграти цю битву, користуються силовими методами (покараннями, заборонами, приниженням) і віддаляють дітей від себе, виключають або відштовхують. У такій боротьбі переможців немає! На бік дитини стає класний керівник, який використовуючи різні методи, продовжує працювати з батьками, щоб змінити ставлення до дитині.

Дорослішаючи, ми часто забуваємо своє дитинство, юність і як наслідок перестаємо розуміти своїх дітей. Не вміючи поставити себе на їх місце, оцінити ситуацію з їх точки зору, поважати їхню думку та смаки. Бачачи все це, діти віддаляються і вже не допускають нас до себе. Щоб цього не сталося, нашим взрослеющим дітям потрібна не стільки опіка, скільки дружні поради, розумне керівництво, прагнення до співпраці, взаєморозуміння, їм потрібна духовна підтримка. Дітям не потрібні нав'язливі поради, як це буває і в школі і в сім'ї. Але духовну підтримку надавати важко: для цього самим треба бути на висоті, бути цікавим для своїх дітей. Необхідний тісний союз родини і школи.

Ми пропонуємо батькам поставити себе на місце дитини і навпаки, і спробувати оцінити ситуацію. Такий прийом дає дуже сильний ефект, так як дозволяє батькам усвідомити і пережити стан дитини. Після цього багато батьків переглядають свої вчинки.

Працюючи з дитиною, і ми його вчимо дивитися на себе очима інших людей, бачити і правильно оцінювати свої вчинки. Намагаємося пояснити, чому дорослі незадоволені його поведінкою і чого вони від нього чекають.

Дуже часто підлітки залишаються наодинці зі своїми питаннями, проблемами, конфліктами. Вдома їх не розуміють, не до них; і вони знаходять собі порадників, друзів з однолітків або йдуть «в себе». На свої запитання часто отримують не ті відповіді, які повинні були б отримати. Розрив між дітьми й батьками виникає швидко, а от возз'єднання не завжди відбувається гладко і швидко.

«Сергій П. (13років), хлопчик із забезпеченої сім'ї, став ухилятися від навчання, грубити вчителям, міг образити однокласників, вчинити бійку. Бесіди з мамою не давали позитивних результатів. Вивчення ситуації показало, що тато зайнятий роботою, а мама не інформувала папу про проблеми сина. До всього вона ставилася, як до дитячих витівок, так як сліпа любов до сина не дозволяла вникнути в проблеми Сергія. Поведінка підлітка неодноразово обговорювалося на раді профілактики, результатів жодних. На одному з педагогічних рад (без присутності хлопчика) була розроблена система роботи з Сергієм по підвищенню самооцінки, впевненості в собі. В школу був запрошений папа, який розділив тривогу вчителів за сина. В особі папи ми побачили союзника, який вчасно знайшов контакт з сином. Сергій зрозумів, що батько його любить з розумною вимогливістю. Минуло дві чверті. Може рано радіти успіхам підлітка, але констатувати те, що хлопчик став спокійніше, перестав сперечатися з вчителями, конфліктувати з однокласниками, впевненіше стали його відповіді на уроках, він став більш відповідальним у громадських справах. У грі «На лінії вогню» Сергій був капітаном команди і вперше біг на лижах в команді класу. А як він грав роль Діда Мороза на шкільних «Різдвяних зустрічах»!

У цій непростій ситуації допомогли висока культура спілкування і такт вчителів і батьків, терпіння і віра в сили підлітка. Створення ситуації успіху в навчальному і виховному процесі, організація оціночної діяльності та попередження невротичних розладів - ось турботи наших педагогів у роботі з підлітковим «важким» дитинством.

Сім'я може виступати в якості як позитивного, так і негативного фактора виховання. Позитивне вплив на особистість дитини полягає в тому, що ніхто не ставиться до дитини краще, не любить його так і не піклується стільки про нього крім самих близьких для нього в сім'ї людей. І разом з тим, ніякий інший соціальний інститут не може потенційно завдати стільки шкоди в вихованні дітей, скільки може зробити сім'я.

Розмовляючи з молодим класним керівником, почула: «Мені пощастило на чуйних батьків. Саме вони допомагають мені добре вивчити моїх учнів, виявити їх сильні і слабкі сторони. Вони - мої помічники та чудові порадники!» А в соціальній мережі «В контакті» школи прочитала коментар однієї мами фотографії до вчителя: «Євгенія Андріївна - наш класний керівник. Мій син вже дорослий, а я з такою теплотою згадую батьківські збори, на які всі ми ходили з задоволенням. Це були чудові зустрічі рідних людей: вчителі та батьки!»

Радісно, що діяльність батьків і педагогів в інтересах дитини може бути успішною тільки в тому випадку, якщо вони стануть союзниками, що дозволить їм краще пізнати дитину, побачити її в різних ситуаціях і таким чином наблизитися до розуміння індивідуальних особливостей дітей, розвитку їх здібностей, формування життєвих орієнтирів, допомогти становленню особистості дитини.

На завершення, хочеться всім нагадати притчу: «Жила-була на світі сім'я. Вона була не проста. Більше 100 чоловік налічувалося у цій родині. Сім'я була особлива - мир і злагода панували в тій родині. Ні сварок, ні лайки, ні, Боже збав, бійок і чвар. Дійшов слух про цю сім'ю до самого владики країни. І він вирішив перевірити, чи правду кажуть люди. Прибув він у село, і душа зраділа: кругом чистота, краса, достаток і мир. Добре дітям, спокійно старим. Здивувався владика. Вирішив дізнатися, як жителі села добилися такого лада, прийшов до глави сім'ї і попросив: «Розкажи, як ти досягаєш такого згоди і миру в твоїй родині?». Глава сім'ї узяв аркуш паперу і почав щось писати. Закінчивши писати, він передав лист владики. Той узяв папір і став розбирати каракулі старого. Розібрав насилу і здивувався. Три слова були написані на папері: «ЛЮБОВ, ПРОЩЕННЯ, ТЕРПІННЯ». І в кінці листа: «Сто разів ЛЮБОВ, сто разів ПРОЩЕННЯ, сто раз ТЕРПІННЯ». Прочитав владика, почухав, як водиться, за вухом і запитав:

- І все?

- Так, - відповів старий, - це і є основа життя всякої доброї родини, - і, подумавши, додав, - і світу теж».

Всім, педагогам і батькам, ми бажаємо любові, прощення, терпіння та світу!