Сухомлинський про виховання та навчання дітей

Розглянемо основні ідеї Ст. Сухомлинського про те, з чого треба починати навчання, яким повинен бути виховний процес, як правильно навчати дітей.

Дитина, вважав Сухомлинський, не може бути щасливий, якщо у школі йому нудно, і погано, якщо він не відчуває себе достатньо здібною, щоб оволодіти шкільною наукою. Зробити дитину щасливою - значить перш за все допомогти йому вчитися.

Навчання не дає бажаних результатів, якщо вчитель ставить перед учнем на перше місце ціль «Вивчити, запам'ятати!». Шкода зубріння очевидний - вона вільно чи мимоволі скасовує основні ідеї навчального предмета. Вчитель повинен точно розмежувати, що треба запам'ятати на все життя, а що - зрозуміти та засвоїти без зубріння, виконуючи вправи.

Сухомлинський наполягав на тому, що кожен учитель, який би предмет він не викладав, повинен стати передусім викладачем словесності.

Слово - перший крок до думки учня. «Велика біда, - говорив педагог, - якщо вихователь не уміє вибирати зі скарбниці мови саме ті слова, що необхідні, щоб знайти шлях до серця дитини. Слово повинне бути ємним, мати глибокий сенс, емоційне фарбування, воно повиннео залишати слід у думках і душі вихованця».

У виховній роботі важливо і зміст матеріалу, і тон, і час цієї розмови, і зовнішній вигляд учителя, манера його поведінки. Слово вчителя знаходить відгук у серцях учнів і стає їхнім особистим надбанням лише тоді, коли «мудрість вихователя залучає, одухотворяє вихованців цілісністю, красою життєвих поглядів, морально-етичних принципів». Діти дуже добре почувають фальш слів, якщо вони не відповідають поведінки вихователя.

Десятки, сотні ниток, духовно зв'язують вчителя і учня, - це ті стежки, які ведуть до людського серця; вони є найважливішою умовою їх дружби і товариства. Вчителя і учнів повинна об'єднувати духовна спільність, при якій забувається, що педагог - керівник і наставник.

➣ Інтерес підтримується успіхом, до успіху веде інтерес. А без успіху, без радісного переживання перемоги над труднощами немає інтересу, немає розвитку здібностей, ні навчання, ні знання. (В. Сухомлинський)

Таким чином, Сухомлинський доводив: діти повинні постійно переживати радість успіху, подолання труднощів. Не можна дати дитині відчути, ніби він гірший за інших, не здатний, відстає, не можна принижувати його гідність: він не винен у тому, що думає повільніше інших. Постійно підтримувати дитину, не ставити йому поганих оцінок, не ставити йому ніяких позначок, поки він не доб'ється успіху. Оцінювати не знання саме по собі та не старанність, а саме просування вперед як результат поєднання знання зі старанністю. «Навчання - праця, серйозна праця дитини, отже, воно повинно бути радістю, тому що праця, успіх в праці, подолання перешкод у праці, його результат - все це надійні джерела людської радості», - писав Сухомлинський.

Василь Олександрович незмінно підкреслював, що з перших днів перебування в школі дитина повинен шанобливо ставитися до праці. «Дитинство не повинно бути постійним святом; якщо немає трудового напруги, посильного для дітей, для дитини залишається недоступним і щастя праці... у праці розкривається багатство людських відносин».

Дитячий працю таїть в собі величезну силу. Якщо дитина доклав зусиль, працюючи для інших людей, і це принесло йому радість, вважав Сухомлинський, він не може стати недобрим людиною.

Дуже важливим моментом у системі трудового виховання Сухомлинського є положення про те, що праця дозволяє найбільш повно і яскраво розкрити природні задатки і схильності дитини. Аналізуючи його готовність до трудового життя, потрібно думати не тільки про те, що він може дати суспільству, але і про те, що праця дає особисто йому. У кожної дитини є задатки якихось здібностей. Ці задатки як порох: щоб запалити, необхідна іскра.

Життя павлиської школи неможливо було уявити без щоденного багатопланового, необхідного і звичного праці дітей, в якому ефективно вирішувалися інтелектуальні, моральні, естетичні, емоційні виховні завдання, перш за все тому, що праця була особистісно значущою справою, моральним, красивим, творчим. Можливість гармонійного розвитку особистості Сухомлинський бачив у нерозривному зв'язку трудового виховання з моральним, естетичним, інтелектуальним, фізичним.

Відчувати, розуміти, цінити і творити... Навчитися любити можна тільки в діяльності, у вчинку. Милуватися природою - значить підтримувати її красу. Милуватися вчинком - значить прагнути до такого ж красивого вчинку. Труд, люди і красота зливаються в одне ціле, і це доставляє дітям радість, тому що їх робота комусь приносить радість. Творіння добра входить у духовний світ дитини: тільки разом - труд, розум, добро, краса. Окремо їм в душу дитини не проникнути.