Реклама












Виховна і розвиваюча функції рухливої гри. Рухлива гра як соціальне явище


Виховна і розвиваюча функції рухливої гри. Рухлива гра як соціальне явище

Поява гри відносять до часу первісного суспільства, яке відрізнялося синкретичностью народного мистецтва, тобто злитим нерозвиненим станом співу, танцю, музики. Ігри були в той час частиною нового мистецтва людського суспільства, в якому відображалася специфіка побутових і трудових дій людини.

У період становлення теорії рухливих ігор в результаті величезної й постійної уваги до неї педагогів і вчених багатьох країн з різними системами сформувалися дві точки зору на сутність гри. Умовно ці точки зору можна позначити як західну і вітчизняну.

Західна теорія характерна оцінкою гри як такої з біологічної точки зору і заснована на порівнянні ігри людини і тварини. Вважалося, що здійснюється механічне перенесення природного прояви ігри тварини на соціальну природу гри людини. При цьому не бралися до уваги якісні прояви людини в процесі занять грою. Даний погляд нагальність ігри і ґрунтувався на тому, що соціальні перетворення, викликані науковим і технічним прогресом, не можуть змінювати природу людини. В основі поглядів західних теоретиків лежало прагнення обгрунтувати теорію гри, керуючись результатами вивчення мимовільно виникають ігор, розглядаючи їх лише як викликане внутрішніми причинами природне прояв. Гра, таким чином, як явище обґрунтовувалася так званим таємничим біологічним «інстинктом гри», що ототожнювало гру тварини і людини. Ця позиція заперечувала єдність біологічного

і соціального в прагненні людини за допомогою гри відобразити на емоційно-руховому рівні різні сторони своєї життєдіяльності. Таким чином, західна теорія гри практично заперечувала високу організацію гри людини за допомогою його мислення, внесення до сутність гри, її змісту, розв'язання визначених завдань, досягнення мети. Слід припустити, що подібні погляди на сутність гри ґрунтувалися західними фахівцями на пізнанні особливостей гри дитини раннього віку, який в силу своїх вікових особливостей ще не приступив до усвідомлення власного «я» як наділеного мисленням, своїм особистісним місцем у суспільстві і в силу цього багато в чому подібного в грі тварині. Ця теорія так званої «вільної гри» передбачала, так і відображає в наші дні, свободу самовираження» дитини, що, у свою чергу, заперечує, насамперед, педагогічне значення гри, цілеспрямовану організацію та управління ігровою діяльністю дітей. Такий підхід породжує гри, якщо їх можна так називати, засновані на прояв інстинкту агресії, руйнування, що дуже явно проявляється в часи змін, в період переходу від однієї суспільно-економічної формації до іншої. Зазначене, безумовно, не заперечує важливість біологічних передумов в дитині для здійснення ігрової діяльності. Цієї передумови, насамперед, є людська функція мозку як основа формування в грі найважливіших тілесно-рухових і соціальних якостей зростаючого дитини.

До основоположників російської національної теорії гри відносять Р. В. Плеханова, найбільшого філософа початку XX століття. Він уперше піддав критиці біологічні концепції походження мистецтва, доводячи, що мистецтво, естетичні почуття і поняття народжуються в результаті трудової діяльності людини, суспільства. Це в повній мірі можна віднести і до гри, в якій людина проявляє мистецтво тілесних рухів і мислення. Р. В. Плеханов у свій час піддав критиці положення західної теорії гри та її ідеологів Калоцца, Гросса, які стверджували, що в основі гри лежить лише вроджене прагнення людини до діяльності, тобто умова підготовки до життя, погляди на гру Торндайка, який розглядає гру як прояв

спадкового інстинкту людини, з обмеженням виховних можливостей. У своїх роботах Р. В. Плеханов критикує Спенсера і Бюхера, які вважали гру способом і формою виходу надлишкової енергії людини, а також Шиллера, для якого гра спрямована лише на отримання від неї задоволення.

Р. В. Плеханов доводив з філософських позицій, що інстинкти людини, обумовлені спадковістю, в процесі його виховання відіграють значно меншу роль, ніж ті ж інстинкти в життя тварини. Він зазначав, що людина не народжується мисливцем або землепашцем, він стає тим або іншим під впливом оточуючих його умов. У процесі розвитку людського роду первинної було полювання, а потім вже з'явилися ігри в полювання, уособлюють задоволення цієї потреби в ході гри. Генезис гри - як історичний процес її виникнення, становлення і розвитку з Р. В. Плеханову визначає в житті суспільства первинним працю та вторинної гру. Безумовно, поділяючи цю позицію, слід враховувати і ту обставину, що в історії людського суспільства гра людини у віці дитини, звичайно ж, передує його трудової діяльності. При цьому найширший спектр цінностей рухливих ігор, різнобічність впливу дають підстави вважати їх найважливішим засобом фізичного виховання дітей різного віку.

Видатні педагоги, мислителі Росії Н. Р. Чернишевський, Н.А.Добролюбов, В. Р. Бєлінський своїми поглядами на гру внесли істотний вклад у розвиток теорії і методики гри, вважали її могутнім засобом морального виховання. Н. Р. Чернишевський і М. А. Добролюбов підкреслювали значущість рухливих ігор в інтеграції фізичного, розумового та морального впливу на дитину. Н. Р. Чернишевський вважав гру для дорослих засобом їх відпочинку, тобто засобом психофізичної реабілітації. Чудовий педагог Росії К. Д. Ушинський одним з перших визначив освітню цінність гри у її поєднанні з навчанням як таким. Рухливу гру К. Д. Ушинський представив своєрідним дзеркалом дій і переживань дитини. Ігрова дійсність більш цікава дитині, ніж реальна, оскільки вона йому більш зрозуміла. На думку К. Д. Ушинського, гра є «частково власне створення дитину», продукт його дитячої діяльності. У власне реальну життєдіяльність дитина не може увійти в силу свого малого віку і відносної складності життя. Гра дозволяє дитині поступово знайомитися з навколишньою дійсністю шляхом простого ігрового моделювання участі в ній, спроб прийняття обстановочных рішень. Гри позитивно впливають на формування і розвиток уяви дитини, яка, як показав К. Д. Ушинський, цілеспрямовано намагається впливати на оточення, змінювати його в межах доступного мислення і дії.

Пріоритет теоретичного обґрунтування ігри, засоби і методи фізичного виховання, належить видатному вченому, педагогу П. Ф. Лесгафту. На його думку, цінність гри полягає, насамперед, у тому, що вона як вправа готує дитину до життя. П. Ф. Лесгафт першим виділив наступні найважливіші цінності гри: усвідомленість, інтелектуальність дій, блискучу можливість навчання дітей управління своїми рухами; ймовірність формування особистісних якостей. Таким чином, цінність ігри П. Ф. Лесгафту - у неповторній можливості формування в дитині тілесної і духовної гармонії, його творчому пізнавальному ставленні до себе і до оточення.

Фундаментальність вкладу П. Ф. Лесгафта у створення теорії та методики ігор визначається часом. Більше одного століття погляди видатного педагога є основоположними і затребуваними в сучасному фізичному вихованні, у підготовці педагогічних кадрів. «Здається, що легше, як вести гру, а між тим - це саме важка справа, і дуже рідко доводиться зустрічати керівника, що стоїть на рівні свого становища», - так пророчо визначив П.Ф. Лесгафт роль педагога в рухливій грі.

На підтвердження теорії ігор П. Ф. Лесгафта великий вчений В. М. Сєченов своїми дослідженнями показав наявність розвивального впливу ігрових дій дитини на формування її розумових процесів, на активізацію допомогою ігор органічного входження підростаючої людини в світ суспільства.

Плідним вивченням і визначенням місця рухливих ігор в сучасному фізичному вихованні, створення їх теорії і методики займались Ст. Ст. Гориневский - як один із засновників науки про фізичне виховання, В. Р. Марц, Л. В. Былеева, К. І. Гурович, В. Р. Яковлєв. Зусиллями цих вчених рухливі ігри одержали статус найважливішого елемента державної системи фізичного виховання, засоби гармонійного розвитку особистості.

Важливим і цінним спадком пізнання соціальної сутності рухливої гри є досвід відомого педагога-новатора А. С. Макаренко. У своїй практичній педагогічній діяльності, в розробці теоретичних аспектів рухливих ігор А. С. Макаренко особливу увагу приділяв застосуванню ігор з метою виховної роботи з дітьми. Зусиллями цього педагога-вченого ігрова діяльність дитини визначено, поряд з навчальною, трудовою і громадською діяльністю, найціннішим засобом і методом формування культури особистості дитини. Система застосування рухливих ігор, загальнодоступних спортивних та воєнізованих, розроблена А. С. Макаренко, є і в даний час найважливішим педагогічним методом виховання підростаючого покоління. Гра, на думку А. С. Макаренко, привчає дитину до таких психофізичним умов життєдіяльності, які він неодмінно потрапить, але вже більш підготовленим до них за допомогою різноманітної гри.

Завдяки цілеспрямованому пізнання рухливих ігор російськими вченими була створена, розвивається і вдосконалюється національна теорія і система застосування рухливих ігор у вихованні підростаючого покоління. Дослідження сучасних російських вчених, педагогів-новаторів сприяють розширенню уявлень про соціальну значущість гри - системного явища, засобу і методу фізичного розвитку і вдосконалення, психологічної реабілітації, формування в дитині особистісних якостей громадянина нового демократичного суспільства.