Реклама





Новорічна казка. Сніговик


Новорічна казка. Сніговик

Цікава Новорічна історія про Сніговика і цуценя.

Сніговик

-Так і хрумтить в мені! Славний морозець! - сказав сніговик. - Вітер, вітер-то так і кусає! Просто любо! А що ти витріщаєшся, пучеглазое? - Це він про сонце говорив, що саме заходило. - Втім, валяй! Я і не моргну! Встоїмо!

Замість очей у нього стирчали два осколки покрівельної черепиці, замість рота красувався уламок старих граблів; значить, він був і з зубами.

На світ він з'явився під радісні «ура» хлопчаків, під дзвін бубенчиков, скрип полозів і лузання візницької кнутов.

Сонце зайшло, і на блакитне небо виплив місяць, повна, ясна!

- Бач, з іншого боку повзе! - сказав сніговик. Він думав, що це знову сонце здалося. - Я все-таки відучив його пялить на мене очі! Нехай собі висить і світить потихеньку, щоб мені видно було себе!.. Ах, якби мені примудритися якось зрушити! Так би і побіг туди на лід покататися, як нещодавно хлопці! Біда - не можу рушити з місця!

- Геть! Геть! - загавкав старий ланцюговий пес; він трохи захрип - адже колись він був кімнатну собачкою і лежав біля печі. - Сонце вивчить тебе рухатися! Я бачив, що було в минулому році з таким, як ти, і в позаминулому теж! Геть! Геть! Всі забралися геть!

- Про що ти верзеш, друже? - сказав сніговик. - Он та пучеглазая вивчить мене рухатися? - Сніговик говорив про місяць. - Вона сама втекла від мене допіру: я так пильно подивився на неї в упор! А тепер он знову виповзла з іншого боку!

- Багато ти уявляєш! - сказав ланцюговий пес. - Ну так, адже тебе тільки що виліпили! Та, що дивиться тепер, місяць, а те, що пішло, сонце; воно знову повернеться завтра. Ужо воно посуне тебе - прямо в канаву! Погода зміниться! Я чую - ліва нога заныла! Зміниться, зміниться!

- Не розумію я тебе! - сказав сніговик. - А здається, ти сулишь мені недобре! То красноглазое, що звуть сонцем, теж не друг мені, я вже чую!

- Геть! Геть! - прогавкав ланцюгова собака, три рази повернулася навколо самої себе і вляглася в своїй буді спати.

Погода і справді змінилася. До ранку вся околиця була оповита густим, тягучим туманом; потім подув різкий, холодний вітер і затріщав мороз. А що за краса була, коли зійшло сонечко!

Дерева і кущі в саду стояли всі вкриті інеєм, точно ліс з білих коралів! Усі гілки ніби вкрилися блискучими білими квіточками! Найдрібніші розгалуження, яких влітку і не видно з-за густого листя, тепер ясно вимальовувалися найтоншим мереживним візерунком сліпучої білизни; від кожної гілки наче лилося сяйво! Плакуча береза, колеблемая вітром, здавалося, ожила; довгі гілки її з пушистою бахромою тихо ворушилися - точь-в-точь як влітку! От було пишність! Встало сонечко... Ах, як раптом засяяло і зайнялося крихітними сліпучо-білими вогниками! Все було точно осыпано алмазною пилом, а на снігу переливалися великі діаманти!

- Що за краса! - сказала молода дівчина, що вийшла в сад з молодою людиною. Вони зупинилися якраз біля сніговика і дивилися на сяючі дерева.

- Влітку такої краси не побачиш! - сказала вона, вся сяючи від задоволення.

- І такого молодця - теж! - сказав молодий чоловік, вказуючи на сніговика. - Він незрівнянний!

Молода дівчина засміялась, хитнула голівкою сніговикові і пустилася з молодою людиною по снігу вистрибом, у них під ногами так і захрустіло, точно вони бігли по крохмалю.

- Хто такі ці двоє? - запитав сніговик ланцюгову собаку. - Ти живеш тут подовше мене; ти знаєш їх?

- Знаю! - сказала собака. - Вона гладила мене, а він кидав кісточки; таких я не кусаю.

- А що ж вони з себе зображують? - запитав сніговик.

- Паррочку! - сказала ланцюгова собака. - Ось вони оселяться у буді і будуть разом гризти кістки! Геть! Геть!

- Ну а означають вони щось, як ось я так ти?

- Так адже вони господа! - сказав пес. - Куди як мало розуміє той, хто тільки вчора виліз на світ божий! Це я по тобі бачу! Ось я так багатий і роками і знанням! Я усіх, усіх знаю тут! Так, я знавав часи краще!.. Не мерз тут в холоді на ланцюгу! Геть! Геть!

- Славний морозець! - сказав сніговик. - Ну, ну, розповідай, розповідай! Тільки не грими ланцюгом, а то мене просто обурює!

- Геть! Геть! - ланцюговий пес загавкав. - Я був щеням, крихітним гарненьким цуценям, і лежав на оксамитових кріслах там, у хаті, лежав на колінах у знатних панів! Мене цілували в мордочку і витирали лапки вишитими хустками! Звали мене Милкою, Крихтою!.. Потім я підріс, великий для них став, і мене подарували ключниці, я потрапив в підвальний поверх. Ти можеш заглянути туди; з твого місця чудово видно. Так от, в тій комірчині я і зажив як пан! Там хоч і нижче, та зате спокійніше, ніж нагорі: мене не тягали і не гралися діти. Їв я теж не гірше, якщо не краще! У мене була своя подушка і ще там була пічка, сама чудова річ на світі в такі холоди! Я навіть відповзав під неї!.. О, я і тепер ще мрію про цю печі! Геть! Геть!

- Хіба вже вона так гарна, пічка-то? - запитав сніговик. - Вона схожа на мене?

- Анітрохи! Ось теж сказав! Пічка чорна, як вугілля; у неї довга шия і мідна пузо! Вона так і пожирає дрова, пашить вогонь у неї з рота! Поруч з нею, під нею - справжнє блаженство! Її видно в вікно, погляньте!

Сніговик подивився і справді побачив чорну блискучу штуку з мідним животом; у животі світився вогонь. Сніговика раптом охопило якесь дивне бажання - в ньому ніби заворушилося щось... Що таке найшло на нього, він і сам не знав і не розумів, хоча це зрозумів би кожна людина, якщо, зрозуміло, він не сніговик.

- Навіщо ж ти пішов від неї? - запитав сніговик пса, він відчував, що пічка - істота жіночої статі. - Як ти міг піти звідти?

- Довелося мимоволі! - сказав ланцюговий пес. - Вони викинули мене і посадили на ланцюг. Я вкусив за ногу молодшого варчука - він хотів відібрати в мене кістка! «Кость за кістка!» - думаю собі... А вони осердились, і я опинився на ланцюгу! Втратив голос... Чуєш, як я хриплю? Геть! Геть! Ось тобі і вся недовга!

Сніговик вже не слухав, він не зводив очей з підвального поверху, з комірчини ключниці, де стояла на чотирьох ніжках залізна пічка величиною з самого сніговика.

- У мені щось так дивно ворушиться! - сказав він. - Невже я ніколи не потраплю туди? Адже це таке невинне бажання, чого ж би йому і не збутися? Це моє найзаповітніше, моє єдине бажання! Де ж справедливість, якщо воно не збудеться? Мені треба туди, туди, до неї... Притиснутися до неї у що б то не стало, хоч би довелося розбити вікно!

- Туди тобі не потрапити! - сказав ланцюговий пес. - А якби ти і дістався до печі, то тобі кінець! Геть! Геть!

- Мені вже і так кінець підходить, того й гляди, впаду!

Цілий день сніговик стояв і дивився у вікно; в сутінки комірчина виглядала ще привітніше: пічка світила так м'яко, як не світити ні сонцю, ні місяцю! Куди їм! Так світить тільки пічка, якщо черевце у неї набито. Коли двері відкрили, з печі полум'я метнулося і заграло яскравим відблиском на білому обличчі сніговика. У грудях у нього теж горіло полум'я.

- Не витримаю! - сказав він. - Як мило вона висовує язик! Як це йде до неї!

Ніч була довга, довга, тільки не для сніговика; він весь поринув у чудові мрії - вони так і тріщали в ньому від морозу.

До ранку всі вікна підвального поверху вкрилися прекрасним крижаним візерунком, квітами; кращих сніговикові годі було й бажати, але вони приховали грубку! Скла не відтавали, і він не міг бачити грубку! Мороз так і тріщав, сніг рипів, сніговикові радіти б та радіти, так ні! Він сумував про грубку! Він був позитивно хворий.

- Ну, це небезпечна хвороба для сніговика! - сказав пес. - Я теж страждала цим, але одужав. Геть! Геть! Буде зміна погоди!

І погода змінилася, почалася відлига.

Задзвеніла крапель, а сніговик танув на очах, але він не говорив нічого, не скаржився, а це погана ознака.

В один прекрасний ранок він звалився. На місці його стирчало тільки щось на зразок залізної зігнутої палиці; на ній-то хлопчики й зміцнили його.

- Ну, тепер я розумію його тугу! - сказав ланцюговий пес. - У нього всередині була кочерга! Ось що ворушилося в ньому! Тепер все пройшло! Геть! Геть!

Скоро минула й зима.

- Геть! Геть! - ланцюговий пес гавкав, а дівчатка на вулиці співали:

Квіточка лісовий, мерщій распускайся!

Ти, вербочка, м'яким пушком одягайся!

Зозулі, шпаки, прилітайте,

Весну нам красну славте!

І ми вам підтягнемо: ай, люлі-люлй,

Дні наші червоні знову прийшли!

Про сніговику ж і думати забули!