Реклама












Оповідання Євгена Чарушина для школярів


Оповідання Євгена Чарушина для школярів

Цікаві історії Євгенія Чарушина про тварин, про птахів. Розповіді про розумному вороні, про волченке, про відданому бульдога.

Оповідання для позакласного читання в 1-4 класах.

Євген Чарушін. Волчишко

Жив у лісі волчишко з матір'ю.

Ось як-то раз пішла мати на полювання.

А волчишку зловив чоловік, сунув його в мішок і приніс у місто. Посеред кімнати мішок поклав.

Довго не ворушився мішок. Потім заборсався в ньому волчишко і виліз. В одну сторону подивився - злякався: людина сидить, на нього дивиться.

В іншу сторону подивився - чорний кіт фиркає, пижиться, самого себе вдвічі товщі, ледве стоїть. А поруч пес зуби шкірить.

Зовсім забоялся волчишко. Поліз в мішок назад, та не влізти - лежить порожній мішок на підлозі, як ганчірка.

А кіт бундючився, бундючився та як зашипить! Стрибнув на стіл, блюдце звалив. Розбилося блюдце.

Пес загавкав.

Чоловік закричав голосно: «Ха! Ха! Ха! Ха!»

Забився волчишко під крісло і почав жити-тремтіти.

Крісло посеред кімнати стоїть.

Кіт зі спинки крісла вниз поглядає.

Пес бігає навколо крісла.

Людина в кріслі сидить - димить.

А волчишко ледве живий під кріслом.

Вночі чоловік заснув, і пес заснув, і кіт замружився.

Коти - вони не сплять, а тільки дрімають.

Виліз волчишко озирнутися.

Походив, походив, понюхав, а потім сів і завив.

Пес загавкав.

Кіт стрибнув на стіл.

Чоловік сів на ліжку. Замахав руками, закричав. А волчишко знову під крісло заліз. Став тихенько там жити.

Вранці пішов чоловік. Молока налив у миску. Стали кіт з собакою молоко пити.

Виліз з-під крісла волчишко, підповз до дверей, а двері - відкрито!

З дверей на сходи, сходи на вулицю, з вулиці по мосту, з моста в город, а з городу в полі.

А за полем стоїть ліс.

А в лісі мати-волчиха.

Обнюхались, зраділи і побігли далі по лісі.

А тепер волчишко ось яким став вовком.

Євген Чарушін. Яшка

Я ходив по зоосаду, втомився і сів відпочити на лавочку. Переді мною була клітка вольєра, в якій жили два великих чорних ворона - ворон і ворониха. Я сидів, відпочивав і покурював. І раптом один ворон підскочив до самої решітці, подивився на мене і сказав людським голосом:

- Дай Яшу горошку!

Я навіть спочатку злякався і розгубився.

- Чого, - кажу, - чого тобі треба?

- Горошку! Горошку! - знову закричав ворон. - Дай Яшу горошку!

У мене в кишені жодного гороху не було, а було тільки ціле тістечко, загорнуте в папір, і новенька, блискуча копієчка. Я кинув йому крізь прути решітки копійку. Яша взяв гроші своїм товстим дзьобом, поскакав з нею в кут і засунув в якусь щілинку. Я віддав йому і тістечко. Яша спочатку погодував тістечком ворониху, а потім сам з'їв свою половину.

Яка цікава і розумна птиця! А я-то думав, що тільки одні папуги можуть вимовляти слова. І там же, в зоосаду, я дізнався, що можна навчити говорити і сороку, ворону, і галку, і навіть маленького шпака.

Говорити їх вчать так.

Треба посадити птицю в маленьку клітку і обов'язково прикрити хусткою, щоб птах не розважалася. А потім, не кваплячись, рівним голосом повторювати одну і ту ж фразу - раз двадцять, а то й тридцять. Після уроку треба птицю пригостити чим-небудь смачним і випустити у велику клітку, де вона завжди живе. Ось і вся премудрість.

Цього ворона Яшу так і вчили говорити. І на двадцятий день навчання, як тільки його посадили в маленьку клітку і закрили хусткою, він хрипко сказав з-під хустки по-людськи: «Дай Яшу горошку! Дай Яшу горошку!» Тут йому горошку і дали. - Їж, Яшенька, на здоров'я.

Напевно, дуже цікаво тримати у себе таку розмовляючу птицю. Мабуть, я куплю собі сороку або галку і навчу її говорити.


Євген Чарушін. Вірний трой

Змовилися ми з приятелем побігати на лижах. Зайшов я за ним вранці. Він у великому будинку живе - на вулиці Пестеля.

Увійшов я у двір. А він побачив мене з вікна і махає рукою з четвертого поверху.

- Чекай, мовляв, зараз вийду.

Ось я і чекаю на дворі, біля дверей. Раптом зверху хтось як загримить по сходах.

Стук! Грім! Тра-та-та-та-та-та-та-та-та-та! Дерев'яне щось стукає-тріщить по сходах, як тріскачка яка.

«Невже, - думаю, - це мій приятель з лижами та з палицями звалився, сходинки перераховує?»

Я ближче до дверей підійшов. Що ж там по сходах котиться? Чекаю.

І ось дивлюся: виїжджає з дверей плямиста собака - бульдог. Бульдог на коліщатках.

Тулуб у нього прибинтовано до іграшкової автомобільчика - вантажівка такий, «газик».

А передніми лапами бульдог по землі ступає - біжить і сам себе котить.

Морда кирпата, зморшкувата. Лапи товсті, широко розставлені. Виїхав він з дверей, сердито подивився по сторонах. А тут руда кішка двір переходила. Як кинеться за кішкою бульдог - тільки колеса підстрибують на каменях та ледяшках. Загнав кішку в підвальне вікно, а сам їздить по двору - кути обнюхує.

Тут я витяг олівець і блокнот, сів на сходинці і давай його малювати.

Вийшов мій приятель з лижами, побачив, що я собаку малюю, і каже:

- Малюй його, малюй, - це не простий пес. Він через хоробрості своєї став калікою.

- Як так? - питаю.

Погладив мій приятель бульдога по складкам на загривку, цукерку йому в зуби дав і каже мені:

- Підемо, я тобі по дорозі всю історію розповім. Чудова історія, ти прямо і не повіриш.

- Так от, - сказав приятель, коли ми вийшли за ворота, - слухай.

Звуть його Трой. По-нашому це значить - вірний.

І правильно його так назвали.

Пішли ми якось всі на службу. У нас в квартирі всі служать: один вчителем у школі, інший на пошті телеграфістом, дружини теж служать, а діти навчаються. Ну от, пішли ми всі, а Трой один залишився - квартиру вартувати.

Вистежив якийсь злодій-ворище, що у нас залишилась пуста квартира, вивернув замок з дверей і давай у нас господарювати.

У нього з собою мішок був величезний. Вистачає він все, що попало, і суне в мішок, вистачає і суне. Рушниця моя в мішок попало, чоботи нові, вчительські годинники, бінокль Цейса, валянки ребячьи.

Штук шість піджаків, так френчей, та курток всяких він на себе натягнув: в мішку вже місця, видно, не було.

А Трой лежить біля печі, мовчить - злодій його не бачить.

Така вже в Троя звичка: впустити він кого завгодно впустить, а от випустити - так ні.

Ну ось, обібрав злодій всіх нас дочиста. Найдорожче, найкраще взяв. Йти йому пора. Сунувся він до дверей...

А в дверях Трой варто.

Стоїть і мовчить.

А морда у Троя - відал яка?

А груд шукаючи!

Варто Трой, насупився, очі кров'ю налилися, і ікло з рота стирчить.

Злодій так і приріс до підлоги. Спробуй піди!

А Трой ощерился, избочился і боком став наступати.

Тихенько підступає. Він завжди так ворога залякує - собаку, людини.

Злодюга, видно, від страху, зовсім очманів, кидатися на

чал без толку, а Трой на спину йому стрибнув і всі шість піджаків на ньому разом прокусив.

Ти знаєш, як бульдоги мертвою хваткою хапають?

Очі закриють, щелепи захлопнут, як на замок, та так і не розтиснуть зубів, хоч убий їх тут.

Кидається злодій, про стіни спиною треться. Квіти в горщиках, вази, книги з полиць скидає. Нічого не допомагає. Висить на ньому Трой, як гиря яка.

Ну, здогадався нарешті злодій, вивернувся він якось із своїх шести піджаків і весь цей куль разом з бульдогом раз за вікно!

Це з четвертого-то поверху!

Полетів бульдог головою вниз у двір.

Хлоп!

Жижа в сторони бризнула, гнила картопля, голови оселедцеві, всяка погань.

Влучив Трой з усіма нашими піджаками прямо в помийну яму. До країв була завалена в цей день наша смітник.

Адже ось яке щастя! Якщо б про камені він брякнулся - все б кісточки переламав і не пікнув би. Відразу б йому смерть.

А тут ніби хтось йому навмисне смітник підставив - все ж м'якше падати.

Виринув Трой із смітника, видряпався - ніби цілий зовсім. І подумай тільки, що встиг він ще злодія на сходах перехопити.

Знову в нього вчепився в ногу на цей раз.

Тут сам злодій себе видав, закричав, завив.

Збіглися на виття мешканці з усіх квартир, і з третього, і з п'ятого, і з шостого поверху, зі всієї чорної сходів.

А злодій тільки кричить не своїм голосом:

- Тримайте Собаку. О-О-ой! Сам піду в міліцію. Відірвіть тільки чорта окаянного.

Легко сказати - відірвіть.

Дві людини тягнули бульдога, а він тільки хвостиком - обрубком помахував і ще дужче щелепи затискав.

Принесли мешканці першого поверху кочергу, просунули Трою між зубів. Тільки таким манером і розтиснули йому щелепи.

Вийшов злодій на вулицю - блідий, скуйовджений. Трясеться весь, за міліціонера тримається.

- Ну і собачка, - каже. - Ну і собачка!

Повели злодія в міліцію. Там він і розповів, як справу було.

Приходжу я ввечері зі служби. Бачу, в дверях замок выворочен. В квартирі мішок з добром нашим валяється.

А в куточку, на своєму місці, Трой лежить. Весь брудний, смердючий.

Покликав я Троя.

А він і підійти не може. Повзе, скавучить.

У нього задні ноги відняло.

Ну, тепер ось ми всією квартирою по черзі його гуляти виводимо. Я йому коліщатка пристосував. Він сам скочується на коліщатах по сходах, а піднятися вже не може. Треба піднімати кому-небудь автомобільчик ззаду. Передніми-то лапами Трой сам переступає.

Так зараз і живе пес на коліщатках.