Оповідання Миколи Сладкова для школярів
Перед тим як ви поринете у захоплюючий світ лісової природи, ми розповімо вам про автора цих творів.
Біографія Миколи Сладкова
Микола Іванович Сладков народився в 1920 році в Москві, але вся його життя пройшла в Ленінграді і в Царському Селі, славиться чудовими парками. Тут Микола відкрив для себе прекрасну і неповторну життя природи, яка і стала головною темою його творчості.
Ще будучи школярем, він почав вести щоденник, куди записував свої враження і спостереження. Крім того, почав займатися в гуртку юннатів при Ленінградському зоологічному інституті. Тут він познайомився з відомим письменником-натуралістом Віталієм Біанкі, який називав цей гурток «Клубом колумбів». Влітку хлопці приїжджали до Біанкі в Новгородську область вивчати таємниці лісу і осягати природу. Книги Біанкі надали на Миколая великий вплив, між ними зав'язалася переписка, і саме його Сладков вважав своїм учителем. Згодом Біанкі став справжнім другом Сладкова.
Коли почалася Велика Вітчизняна війна, Микола добровольцем пішов на фронт і став військовим топографом. З цієї ж спеціальності він працював і в мирний час.
Першу свою книгу «Срібний хвіст» Сладков написав у 1953 році (а всього їх понад 60). Разом з Віталієм Біанкі він готував радіопередачу «Вести з лісу», відповідав на численні листи слухачів. Багато подорожував, побував у Індії та Африці. Свої враження він, як і в дитинстві, заносив у записні книжки, що стали згодом джерелом сюжетів його книг.
У 2010 році Сладкову виповнилося б 90 років.
* * * *
Микола Сладков. Як клесты змусили білок по снігу стрибати
Не дуже-то люблять білки по землі стрибати. Залишиш слід - мисливець з собакою і знайдуть! На деревах куди безпечніше. Зі стовбура - на сучок, з гілки на гілку. З берези - на сосну, з сосни - на ялинку.
Там нирки погризуть, там шишки. Так і живуть.
Ходить мисливець з собакою по лісі, дивиться під ноги. Немає на снігу білячих слідів! А на ялинових лапах слідів не побачиш! На ялинових лапах одні шишки та ще клесты.
Гарні ці клесты! Самчики пурпурові, самочки жовто-зелені. А вже шишки шелушить великі майстри! Відірве шишкар шишку дзьобом, пригорне її лапкою і давай кривим носом лусочки відгинати, насіння вышелушивать. Отогнет лусочку, отогнет другу і кине шишку. Шишок багато, чого їх жаліти! Відлетять клесты - під ялинкою ціла купа шишок залишається. Мисливці називають такі шишки клестовой падалицею.
Йде час. Клесты всі зривають так зривають з ялинок шишки. Зовсім мало в лісі на ялинах шишок стає. Голодно білків. Хочеш не хочеш, а доводиться спускатися на землю та низом ходити, клестовую падалицю з-під снігу викопувати.
Ходить білка низом - залишає слід. По сліду - собака. За собакою - мисливець.
- Спасибі клестам, - каже мисливець, - спустили білку на низ!
До весни з усіх шишок на ялинах высыплются останні насіння. Білкам тепер одне спасіння - падалиця. У падалице все насіння цілі. Всю голодну весну підбирають і шелушат білки клестовую падалицю. Тепер би їм клестам спасибі сказати, але білки не говорять. Не можуть вони забути, як клесты змусили їх взимку по снігу стрибати!
Микола Сладков. Як ведмедя перевертали
Натерпілися птахи і звірі від зими лиха. Що не день - хуртовина, що не ніч - мороз. Зими кінця-краю не видно. Разоспался Ведмідь у барлозі. Забув, мабуть, що пора йому перевернутися на інший бік.
Є лісова прикмета: як Ведмідь перевернеться на другий бік - так сонце поверне на літо.
Увірвався у птахів і звірів терпіння.
Пішли Ведмедя будити:
- Ей, Ведмідь, пора! Зима всім набридла!
По сонечку ми скучили. Перевертайся, перевертайся, пролежні вже мабуть?
Ведмідь у відповідь нічичирк: не ворухнеться, не ворохнется. Знай сопе.
- Ех, довбанути б його в потилицю! - вигукнув Дятел. - Мабуть би зразу заворушився!
- Не-ет, - промимрив Лось, - з ним треба шанобливо, з повагою. Ау, Михайло Потапич! Почуй ти нас, слізно просимо і благаємо - перевернися ти, хоч не поспішаючи, на інший бік! Життя не миле. Стоїмо ми, лосі, в осиннике, що корови в стійлі, - кроку не ступити. Снігу в лісі по вуха! Біда, коли вовки нас пронюхають.
Ведмідь поворушив вухом, бурчить крізь зуби:
- А мені яке до вас, лосів, справу! Мені сніг глибокий тільки на користь: і тепло, і спиться спокійно.
Тут Біла Куріпка заголосила:
- А чи не соромно, Ведмідь? Всі ягоди, всі кущики з нирками сніг закрив нам клювати накажеш? Ну що тобі варто перевернутися на інший бік, зиму поквапити? Хоп - і готово!
А Ведмідь своє:
- Навіть смішно! Вам набридла Зима, а я з боку на бік перевертайся! Ну яке мені діло до нирок і ягід? У мене під шкурою сала запас.
Білка терпіла-терпіла - не витерпіла:
- Ах ти, матрац волохатий, перевернутися йому, бач, лінь! А ти б пострибав по гілках морозивом, лапи до крові обдер б, як я!.. Перевертайся, лежень, до трьох рахую: раз, два, три!
- Чотири, п'ять, шість! - насміхається Ведмідь. - Ось налякала! А ну - кыш отседова! Спати заважаєте.
Підібгали звірі хвости, повісили птиці носи - почали розходитися. А тут снігу Мишка раптом висунулася так як запищить:
- Такі великі, а злякалися? Та хіба з ним, куцехвостым, так розмовляти треба? Ні хорошого, ні поганого він не розуміє. З них по-нашому треба, по-мишачому. Ви попросіть мене - я його миттю переверну!
- Ти - Ведмедя?! - ахнули звірі.
- Однією лівою лапкою! - вихваляється Миша.
Прошмигнула Миша в барліг - давай Ведмедя лоскотати. Бігає по ньому, кігтиками дряпає, зубками прицмокує. Засмикалася Ведмідь, заверещав поросям, задригав ногами.
- Ой, не можу! - завиває. - Ой, перекинуся, тільки не лоскочи! О-хо-хо-хо! А-ха-ха-ха!
А пар з барлогу - як дим з труби.
Мишка висунулася і пищить:
- Перекинувся як миленький! Давно б мені сказали.
Ну а як перекинувся Ведмідь на інший бік - так відразу сонце повернуло на літо.
Що не день - сонце вище, що не день - весна ближче. Що не день - світліше, веселіше в лісі!
Микола Сладков. Який заєць довжини
Який заєць довжини? Ну це для кого як. Для людини невеликий звір - з березове полінце. А ось для лисиці заєць довжиною в два кілометри? Тому що для лисиці заєць починається не тоді, коли вона його схопить, а коли почує по сліду. Короткий слід - два-три стрибка - і заєць невеликий.
А якщо заєць встиг наслідити та напетлять, то він стає довшим найдовшого звіра на землі. Такого верзиле не просто сховатися в лісі.
Зайцю від цього дуже невесело: живи у вічному страху, зайвий жирок не нагуляй.
І от з усіх сил намагається заєць стати коротше. Слід свій в болоті топить, надвоє свій слід рве - все себе вкорочує. Тільки й думає, як би від свого сліду ускакать, сховатися, як би його розірвати, вкоротити або втопити.
Мрія заяча - стати, нарешті, самим собою, з березове полінце.
Життя у зайця особлива. Всім від дощу і заметілі радості мало, а зайцю вони на користь: слід змивають і замітають. І гірше немає, коли погода тиха та тепла: слід гарячий, запах довго тримається. В яку б густель ні забився - немає спокою: може, лисиця за два кілометри позаду - тебе зараз вже за хвіст тримає!
Так що важко сказати, який заєць довжини. Який похитрей - коротше, дурнішого - довші. У тиху погоду і розумний витягується, в хуртовину та злива - і дурний коротшає.
Що не день - довжина у зайця інша.
І дуже рідко, коли вже здорово йому пощастить, буває заєць тієї довжини - з березове полінце, яким людина його знає.
Знають про це всі, у кого ніс краще око працює. Вовки знають. Лисиці знають. Знайте і ви.
Микола Сладков. Бюро лісових послуг
Прийшов у ліс холодний лютий. На кущі замети надув, дерева інеєм опушил. А сонечко хоч і світить, та не гріє.
Пригорюнились птахи і звірі: як далі жити?
Тхір каже:
-Рятуйтеся, хто як може!
А Сорока стрекоче:
- Знову кожен сам за себе? Знову поодинці? Немає щоб нам спільно проти спільної біди! І так вже всі про нас говорять, що ми в лісі тільки клюемся та грыземся. Навіть прикро...
Тут Заєць вплутався:
- Правильно Сорока стрекоче. Один у полі не воїн. Пропоную створити Бюро лісових послуг. Я ось, наприклад, куріпок допомогти можу. Я сніг на озимях кожен день до землі розриваю, нехай вони після мене там насіння і зелень клюють - мені не шкода. Пиши мене, Сорока, в Бюро під номером першим!
- Є-таки розумна голова і в нашому лісі! - зраділа Сорока. - Хто наступний?
- Ми такі! - закричали клесты. - Ми шишки на ялинах шелушим, половину шишок цілими вниз роняем. Користуйтеся, полівки і миші, не шкода!
«Заєць - копач, клесты - бросатели», - записала Сорока.
- Хто наступний?
- Нас запиши, - проворчали бобри зі своєї хатки. - Ми восени стільки осін навалили - на всіх вистачить. Приходьте до нас, лосі, косулі, зайці, соковиту осикову кору та гілки гризти!
І пішло, і пішло!
Дятли дупла свої пропонують для ночівлі, ворони запрошують на падло, ворони звалища показати обіцяють. Сорока ледве встигає записувати.
Притрусив на шум і Вовк. Вухами попрядал, очима позыркал і каже:
- Запишіть і мене в Бюро!
Сорока трохи з дерева не впала:
- Тебе, Вовка, в Бюро послуг? Що ж ти хочеш робити?
- Сторожем буду служити, - відповідає Вовк.
- Кого ж ти стерегти можеш?
- Всіх вартувати можу! Зайцев, лосів і козуль у осинок, куріпок на зеленях, бобров в хатках. Я сторож досвідчений. Овець сторожував у кошарі, курей в курнику...
- Розбійник ти з лісової дороги, а не сторож! - закричала Сорока. - Проходь, пройдисвіт, повз! Знаємо ми тебе. Це я, Сорока, буду всіх у лісі від тебе стерегти: як побачу, так крик підніму! Не тебе, а себе сторожем в Бюро запишу: «Сорока - сторожиха». Що, я гірший за інших, чи що?
Так от і живуть птахи-звірі в лісі. Буває, звичайно, так живуть, що тільки пух та пір'я, летять. Але буває, і виручають один одного. Всяке в лісі буває.
Микола Сладков. Курорт «Бурулька»
Сиділа Сорока на засніженій ялинці і плакалася:
- Всі перелітні птахи відлетіли на зимівлю, одна я, осілий, морози і хуртовини терплю. Ні ситно поїсти, ні попити смачно, ні солодко поспати. А на зимівлі-то, кажуть, курорт... Пальми, банани, спека!
І раптом чує голос:
- Це дивлячись на який зимівлі, Сорока!
- На який, на який - на звичайній!
- Звичайних зимівель, Сорока, не буває. Бувають зимівлі спекотні - в Індії, в Африці, в Південній Америці, а бувають холодні - як у вас в середній смузі. Ось ми, наприклад, до вас зимувати-курортничать з Півночі прилетіли. Я - Сова біла, вони - Свиристель і Снігур, Пуночка та біла Куріпка.
- Навіщо ж вам було з зими та в зиму летіти? - дивується Сорока. - У вас в тундрі сніг - і у нас сніг, у вас мороз - і у нас мороз. Що ж це за курорт?
Але Свиристель не згоден:
- У вас снігу поменше, і морози легше, і хуртовини ласкавіше. Але головне - це горобина! Горобина для нас дорожче всяких пальм і бананів.
І біла Куріпка не згодна:
- Ось наклююсь вербових смачних нирок, сніг з головою зароюсь. Ситно, м'яко, не дме - чим не курорт?
І біла Сова не згодна:
- В тундрі зараз сховалося все, а у вас і миші, і зайці. Веселе життя!
І всі інші зимівники головами кивають, підтакують.
- Виходить, мені не плакати треба, а веселитися! Я, виходить, всю зиму на курорті живу, а навіть не здогадуюся, - дивується Сорока. - Ну й дива!
- Так-то, Сорока! - кричать всі. - А про жарких зимівниках ти не шкодуй, тобі на твоїх куцих крилах все одно в таку далечінь не долетіти. Живи краще з нами!
Знову тихо в лісі. Сорока заспокоїлася.
Прилітну зимівники-курортники їжею зайнялися. Ну а ті, що на жарких зимівниках, - від них поки ні слуху ні духу. До самої весни.
Микола Сладков. Лісові перевертні
Чудове в лісі відбувається непомітно, без чужого ока.
Ось сьогодні: чекав я на світанку вальдшнепа. Зорька була холодна, тиха, чиста. Високі ялини піднялися на узліссі, як чорні фортечні вежі. А в низині, над струмками та річкою, навис туман. Верби потонули в ньому, ніби темні підводні камені.
Я довго стежив за затонулими вербами.
Все здавалося, що неодмінно там має щось статися!
Але нічого не відбувалося; туман з струмків повільно стікала до річки.
«Дивно, - думав я, - туман не піднімається, як завжди, а стікає...»
Але тут почувся вальдшнеп. Чорна птиця, махаючи крилами, як кажан, простягнула по зеленому неба. Я скинув фоторужье і забув про туман.
А коли отямився, туман вже обернувся в іній! Застелив білим галявину. А як це сталося - я прогледів. Вальдшнеп очі відвів!
Кінчили тягнути вальдшнепи. Здалося сонце. І всі лісові мешканці так йому зраділи, ніби давним-давно не бачили. І я задивився на сонце: цікаво дивитися, як зароджується новий день.
Але тут я згадав про іній; глядь, а на галявині вже і немає! Білий іній обернувся в синю серпанок; тремтить і вона струмує над пухнастими золотими вербами. Знову прогледів!
І прогледів, як родився в лісі день.
От завжди так в лісі: що-небудь та відведе тебе очі! І саме прекрасне і дивовижне відбудеться непомітно, без чужого ока.
Якщо вам сподобалися ці лісові історії Миколи Сладкова, то ви знайдете ще розповіді Миколи Сладкова в статтях:
Розповіді про весну для молодших школярів