* * *
Про, як убивчо ми любимо,
Як у буйній сліпоті страстей
Ми те всього вірніше губимо,
Що серцю нашому милею!
Давно ль, пишаючись своєю перемогою,
Ти говорив: вона моя...
Рік не пройшов - запитай сведай,
Що уціліло від нея?
Куди ланіт поділися троянди,
Посмішка вуст і блиск очей?
Всі опалили, випалили сльози
Горючої влагою своєї.
О, як на схилі наших років
Ніжніше ми любимо і суеверней...
Сяй, сяй, прощальний світло
Любові останньої, зорі вечірньої!
Півнеба обхопила тінь,
Лише там, на заході, бродить сяйво, -
Помедли, помедли, вечірній день,
Продлись, продлись, зачарування.
Нехай бідніє в жилах кров,
Але в серці не бідніє ніжність...
Про ти, остання любов!
Ти і блаженство і безнадія.
Автор: Ф. В. Тютчев
* * *
К. Б.
Я зустрів вас - і все минуле
У отжившем серці ожило;
Я згадав час золоте -
І серцю стало так тепло...
Як пізньої осені часом
Бувають дні, буває годину,
Коли повіє раптом навесні
І щось стрепенеться в нас, -
Так, весь обвеян духовеньем
Тих років душевної повноти,
З давно забутим упоеньем
Дивлюся на милі риси...
Як після вікової розлуки,
Дивлюся на вас, як би уві сні, -
І ось - слышнее стали звуки,
Не умолкавшие в мені...
Тут не одне воспоминанье,
Тут життя заговорила знову, -
Та то ж у вас зачарування,
І та ж в душі моїй любов!..
Автор: Ф. В. Тютчев
Туманний ранок, ранок сиве,
Ниви сумні, снігом вкриті,
Знехотя згадаєш і час колишнє,
Згадаєш і особи, давно забуті.
Згадаєш рясні пристрасні промови,
Погляди, так жадібно, так боязко ловимые,
Перші зустрічі, останні зустрічі,
Тихого голосу улюблені звуки.
Згадаєш розлуку з дивною усмішкою,
Багато згадаєш рідне, далеке,
Слухаючи гомін коліс невпинна,
Дивлячись задумливо в небо широке.
Автор: І. С. Тургенев