Вірш Івана Сурікова Дитинство - це вірш про зиму, про темному зимовому вечорі, про дитячих зимових враження.
Ось моє село;
Ось мій рідний дім;
Ось я качусь в санках
По горі крутій;
Ось згорнулися санки,
І я пліч - хлоп!
Стрімголов качуся
Під гору, в замет.
І друзі-хлопці,
Стоячи наді мною,
Весело регочуть
Над моєю бідою.
Все обличчя і руки
Заліпив мені сніг...
Мені в заметі горі,
А хлопцям сміх!
Але між тим вже село
Сонечко давно;
Поднялася завірюха,
На небі темно.
Весь ти перезябнешь,
Руки не зігнеш,
І додому тихенько,
Знехотя бредеш.
Стару шубенку
Скинеш з плечей геть;
Заберешься на піч
До бабусі сивий.
І сидиш, ні слова...
Тихо все кругом;
Тільки чуєш - виє
Завірюха за вікном.
У куточку, зігнувшись,
Постоли дід плете;
Матінка за прядкою
Мовчки льон пряде.
Хату висвітлює
Вогник светца;
Зимовий вечір триває,
Триває без кінця...
І почну у бабки
Казки я просити;
І почне мені бабця
Казку говорити:
Як Іван-царевич
Птицю-піймав жар,
Як йому наречену
Сірий вовк дістав.
Слухаю я казку -
Серце так і мрет;
А в трубі сердито
Вітер злий співає.
Я прижмусь до старенької.
Тихо мова дзюрчить,
І очі мені міцно
Солодкий сон смежит.
І уві сні мені сняться
Чудові краї.
І Іван-царевич -
Це ніби я.
Ось переді мною
Чудовий сад цвіте;
У тому саду велика
Дерево росте.
Золота клітка
На сучку висить;
В цій клітці птах
Точно жар горить;
Стрибає у тій клітці,
Весело співає,
Яскравим, дивовижним світлом
Сад увесь обдає.
Ось я до неї підкрався
І за клітину - хвать!
І хотів із саду
З птицею бігти.
Але не тут-то було!
Піднявся шум, дзенькіт;
Набігла стража
В сад з усіх сторін.
Мені скрутили Руки
І ведуть мене...
І, тремтячи від страху,
Прокидаюся я.