Розповіді про Різдво

Софія Макарова. Різдвяний ліхтар

Ну що? Все є? - запитує хлопчик, вибігаючи на вулицю і зупиняючись перед веселою юрбою хлопчиків.

- Все, як є, все,- відповідає урочисто один з них,- тільки свічок мало, якби ще парочку добути, так величезну річ змайстрували б.

- Нате, ось целешеньких дві припер,- перебиває його радісно прийшов хлопчик, подаючи дві сальні свічки. - У тятьки випросив. Вже й лаяв він мене, оттаскать за волосся обіцявся, а все ж дав! Та ось ще червоного паперу аркуш випросив, як жар горить, аж боляче очам дивитися.

- Молодець, Філька! - закричали хлопчаки.

- Куди ж ми? - запитує весь сяючий Філька.

- Та до Степко, у нього в будинку нікого, одна бабуся з малими возиться.

- До Степко так до Степко! - І вся юрба хлопців повалила за напрямом до невеликого, старому, низенькому будиночка.

- Ніяк, наші вернулися! - каже худа старушонка, зачувши топотню в сенцах. - Що так боляче раненько!

І вона прямує до дверей в ту саму хвилину, як натовп хлопців, з Стьопкою на чолі, зупинилася в сенцах, не наважуючись увійти.

- Ну що ж ви в світлицю нейдете? - говорить лагідно старенька.

Хлопці захихикали і висунули вперед Стьопку, той ступив через поріг, а за ним і всі. Старенька здивовано позадкувала, потім суворо крикнула:

- Чого набралися, пострелята?

- Бабусю, рідненька,- почав ласкавим голосом Стьопа,- річ майструвати хочемо.

- Так вам і дозволю! Всю світлицю догори дном поставите!

- Смирнешенько посидимо,- заволали всі,- пусти тільки!

- Господарів вдома немає, а я вас пущу! Як би не так.

- Бабуся, пусти,- просить плаксивим голосом Стьопа.- У нас все з собою, тільки от річ майструвати дозволь.

- Ну вас! Тільки, цур, не балувати, а то ось чим пригощу.

І вона показала їм велику кочергу, якої заважала в яскраво топившейся печі.

Хлопці швидко розмістилися, повитягали з-за пазухи - хто клапоть кольорової тканини, хто шматок сала або масла, ретельно загорнений у папір, хто мучицы на клейстері, хто стрічку, хто картинку. Найдосвідченіший з них, Трошка, урочисто виклав тонкі, гнучкі прутики молодого верболозу і заходився майструвати річ і обклеювати лубочними, просоченими маслом картинками. Роботи було чимало всім.

Говіркою і реготом наповнилася вся хата, та як не загрожувала кочергою бабуся, а хлопці так і шморгали до печі - то підварити клейстер, то просушити готову частину різдвяного ліхтаря. «Бабуся, ниточок», - просить один. «От якби воску», - говорить запобігливим голосом іншого. «Бач, голка зламалася, а іншого немає», - закидає третій, поглядаючи на бабусю. Та бурчить, але дає все, та ще в грубку картоплин в золу поклала. Хлопці лукаво перезирнулися при вигляді цього великого картоплі.

- А ну, хлопці, - крикнув Трошка, - давай повторимо вірш!

Всі разом гаркнули було «Різдво Твоє», та так голосно, що спав за фіранкою дитина злякалася і заплакала, і тут вони разом замовкли.

По мірі того, як форми ліхтаря стали визначатися, бабуся змилувався і з задоволенням розглядала роботу. Їй згадалося її дитинство і бачений нею в перший раз в житті ліхтар, пригадалися їй при цьому захват і здивування, з якими вона розглядала його, відчуття свята, яке охопило її при цьому світлому бачення і славлення. Спів хлопців і світлий образ, виділявся в темряві ночі, здалися їй тоді чимось неземним; часто потім вона бачила уві сні світлу зірку, прикрашену пучками різнокольорових стрічок та клаптиків.

Згадувалися їй і дівочі субботки. Вже як весело бувало на цих субботках! Були дві молоді вдови Алтова та Преснина, так вже у них такий бенкет завжди йшов, що весь рік помнился. Примостят вони, бувало, біля печі лавки, одна вище іншої, понаставляють різних закусок, дівчата разоденутся і сидять на лавках, немов картини писані. Для хлопців лави біля дверей стояли. І купецькі сини не гребували бувати на субботках, звідки вони несли повні вузли різних ласощів і закусок.

А ліхтар-якої дівчини майстрували! Хороший той, що хлопчаки клеять, але у них був ще кращим. Вже як Потап Ілліч малевал на те ліхтарі, так вже ніхто краще його не розпише. А вже на ясла і волхвів так і купці заглядалися. Засвітять дівчата в ліхтарі десяток свічок і почнуть славленье, а пісні співають та які пісні - одна другої краще! А примовки так і сипалися.

Ось і вона познайомилася на субботках зі своїм чоловіком. Що ж, добре адже як прожила вона зі своїм Пахомычем, не дав йому Господь довгого віку. Господня воля! І вдовою живеться їй не ахти як худо: невістки її бережуть, шанують, онуки - як червоні яблука в саду, молодість як згадається, так серце стрепенеться. Підуть, бувало, дівчата з ліхтарем з будинку в будинок, і в кожному-то їм всього в запасі. Натішаться дівчата ліхтарем і дітлахам віддадуть, ті на санчата поставлять - і марш Христа славити. Інші підлітки майстерно про Ірода співали, хоч кого распотешат.

- А що, хлопці,- звернулася вона до працювали,- дай я вас старій пісні навчу.

- Навчи, навчи, бабуся! - закричали діти.

Стара обсмикнула кофту і затягла деренчавим голосом:

Ішов, перейшов місяць по небу, Стрівся місяць з ясною зорею. - Ой, зоря, де ти в Бога?

Де ти в Бога була, де тепер станеш?

- Стану я в Івановому дворі,

В Івановому дворі, в його горенках,

А вдома у нього так дві радості.

Перша радість - сина женити,

А інша радість - доньку отдати.

Будь здоровий, Іван Терентійович,

З отцем, з матір'ю, з усім родом,

З Ісусом Христом, Святим Різдвом!

- Ми цю пісню Трофимычу заспіваємо,- вирішив Трошка.- У нього син - наречений і дочка-підліток. А голосу - то навчи!

- Ось постривайте, малий встане, так повчитися.

Незабаром і малий піднявся, і пісня голосно хлопцям пропета. Ось вже й сонечко заходить, того гляди, господарі приїдуть - пора по домівках. Збирають хлопці все своє добро, ліхтар на палицю біля печі ставлять, папером закривають - нехай попросохнет в теплі,- а самі біжать веселою юрбою на вулицю. Бабуся приймається мити і шкребти стіл, злегка охає і похитує головою:

- Бач пострелята, що напачкали!

Ось і святі вечори Різдва Христового настали. Всім відпочинок, всім свої радості. Хлопці як сир у маслі катаються...