Іван - селянський син і чудо-юдо

Казка «Іван - селянський син і чудо-юдо» про сміливість і хоробрість простого російського хлопця Івана.

Іван - селянський син і чудо-юдо. Казка для дітей

У деякому царстві, у деякій державі жили-були старий та стара, і було в них три сини. Молодшого звали Іван. Жили вони - не лінувалися, з ранку до ночі працювали: ріллю орали та хліб засівали.

Рознеслася раптом у тому царстві-державі погана звістка: збирається чудо-юдо погане на їх землю напасти, всіх людей винищити, всі міста-села вогнем спалити. Затужили старий зі старою, загоревали. А старші сини втішають:

- Не журіться, батюшка і матушка! Підемо ми на диво - юдо, будемо з ним битися на смерть! А щоб вам одним не тужити, нехай з вами Іванушка залишиться: він ще дуже молодий, щоб йти на бій.

- Ні, - каже Іван, - не хочу я вдома залишатися так вас чекати, піду і я з чудом-юдом битися!

Не стали старий зі старою його утримувати та відмовляти. вони спорядили всіх трьох синів у дорогу. Взяли брати дубини важкі, взяли торби з хлібом - сіллю, сіли на добрих коней і поїхали. Довго чи коротко їхали - зустрічається їм старий чоловік.

- Здорово, добрі молодці!

- Здрастуй, дідусю!

- Куди це ви прямуєте?

- Їдемо ми з поганим чудом-юдом битися, битися, рідну землю боронити!

- Це добре діло! Тільки для битви вам потрібні не палиці, а мечі булатні.

- А де ж їх дістати, дідусь?

- А я вас навчу. Їдьте-ка ви, добрі молодці, все прямо. Ви доїдете до високої гори. А в тій горі - глибока печера. Вхід в неї великим каменем завалений. Отвалите камінь, увійдіть в печеру і знайдете там мечі булатні.

Подякували брати перехожого і поїхали прямо, як він навчав. Бачать - стоїть гора висока, з одного боку великий сірий камінь привален. Відвалили брати камінь і увійшли в печеру. А там зброї всякого - і не порахуєш! Вибрали вони собі по мечу і поїхали далі.

- Спасибі, - кажуть, - перехожому людині. З мечами-то нам куди зручніше битися буде!

Їхали вони, їхали і приїхали в якесь село. Дивляться - кругом ні одної живої душі немає. Всі повыжжено, поламано. Варто одна маленька хатинка. Увійшли брати в хатинку. Лежить на печі баба та охає.

- Добридень, бабусю! - кажуть брати.

- Привіт, молодці! Куди путь тримаєте?

- Їдемо ми, бабуся, на річку Смородину, на калиновий міст, хочемо з чудом-юдом битися, на свою землю не допустити.

- Ох, молодці, за добру справу взялися! Адже він, лиходій, всіх розорив, розграбував! І до нас добрався. Тільки я одна тут вціліла...

Переночували брати старої, поутру рано встали і знову вирушили в дорогу.

Під'їжджають до самої річці Смородині, до калиновому мосту. По всьому березі лежать мечі та луки поламані, лежать людські кості.

Знайшли брати порожню хатинку і вирішили зупинитися в ній.

- Ну, братці, - каже Іван, - заїхали ми в чужедальнюю бік, треба нам до всього прислухатися та приглядатися. Давайте по черзі в дозор ходити, щоб чудо-юдо через калиновий міст не пропустити.

У першу ніч відправився в дозор старший брат. Пройшов він по березі, подивився через річку Смородину - все тихо, нікого не видно, нічого не чути. Ліг старший брат під ракитов кущ і заснув міцно, голосно захропів.

А Іван лежить у хатинці - не спиться йому, не дремлется. Як пішло час за північ, він взяв свій меч булатний і відправився до річці Смородині.

Дивиться - під кущем старший брат спить, во всю мочь хропе. Не став Іван його будити. Сховався під калинов мост, варто, переїзд сторожить.

Раптом на річці води схвилювалися, на дубах орли закричали - під'їжджає чудо-юдо про шести головах. Виїхав він на середину калинового мосту - кінь під ним спіткнувся, чорний ворон на плечі стрепенувся, позаду чорний пес наїжився.

Каже чудо-юдо шестиголовое:

- Що ти, мій коню, спіткнувся? Від чого ти, чорний ворон, стрепенувся? Чому ти, чорний пес, наїжачився? Або ви відчуваєте, що Іван - селянський син тут? Так він ще не народився, а якщо і народився, так на бій не згодився! Я його на одну руку посаджу, інший прихлопну!

Вийшов тут Іван - селянський син з-під моста і каже:

- Не хвалися, чудо-юдо погане! Не вполював ясного сокола - рано пір'я щипати! Не дізнався доброго молодця - нічого срамить його! Давай-но краще пробувати сили: хто здолає, той і похвалитись.

Ось зійшлися вони, порівнялися так вдарилися, що кругом земля загула.

Чудом-юдом не пощастило: Іван - селянський син з одного помаху збив йому три голови.

- Стій, Іван - селянський син! - кричить чудо-юдо. - Дай мені перепочити!

- Що за відпочинок! У тебе, диво-юдо, три голови, а у мене одна. От як буде в тебе одна голова, тоді й відпочивати будемо.

Знову вони зійшлися, знову вдарилися.

Іван - селянський син відрубав чуду-юду і останні три голови. Після того розсік тулуб на дрібні частини і повкидав у річку Смородину, а шість голів під калинов мост склав. Сам в хатинку повернувся, і спати ліг.

Вранці приходить старший брат. Питає його Іван:

- Ну що, не бачив чи що?

- Ні, братці, повз мене і муха не пролітала!

Іван йому ні словечка не сказав.

На другу ніч відправився в дозор середній брат. Походив він, походив, подивився по сторонах і заспокоївся. Забрався в кущі і заснув.

Іван і на нього не сподівався. Як пішло час за північ, він негайно дорогу зібрався, взяв свій гострий меч і пішов до річці Смородині. Сховався під калиновий міст і став чатувати.

Раптом на річці води схвилювалися, на дубах орли розкричалися - під'їжджає чудо-юдо девятиголовое, Тільки на калиновий міст в'їхав - кінь під ним спіткнувся, чорний ворон на плечі стрепенувся, позаду чорний пес наїжився... Чудо-юдо коня батогом по боках, ворона - по пір'ю, пса - по вухах!

- Що ти, мій коню, спіткнувся? Чого ти, чорний ворон, стрепенувся? Чому ти, чорний пес, наїжачився? Чи відчуваєте ви, що Іван - селянський син тут? Так він ще не народився, а якщо і народився, так на бій не придався: я його одним пальцем вб'ю!

Вискочив Іван - селянський син з-під калинового мосту:

- Постривай, чудо-юдо, не хвалися, перш за справу займися! Ще подивимося, чия візьме!

Як махнув Іван своїм булатным мечем раз-другий, так і зніс з чуда-юда шість голів. А чудо-юдо вдарив - по коліна Івана в сиру землю увігнав. Іван - селянський син захопив жменю піску і кинув своєму ворогові прямо у глазищи. Поки чудо-юдо глазищи протирав та прочищав, Іван зрубав йому і інші голови. Потім розсік тулуб на дрібні частини, повкидав у річку Смородину, а дев'ять голів під калиновий міст склав. Сам в хатинку повернувся. Ліг і заснув, ніби нічого не сталося.

Вранці приходить середній брат.

- Ну що, - питає Іван, - чи не бачив ти за ніч чого?

- Ні, біля мене жодна муха не пролітала, жоден комар не пищав.

- Ну, коли так, ходімо зі мною, браття дорогі, я вам комара та муху покажу.