Морський цар і Василиса Премудра. Читати
- Здрастуй, Іван-царевич! Що сльозами обливаєшся?
- Як же мені не плакати? - відповідає царевич. - Змусив мене цар морський за одну ніч зрівняти рови, байраки і каменье гостре і засіяти житом, щоб до ранку вона виросла і могла в ній галка сховатися.
- Це не біда, біда попереду. Лягай з Богом спати; ранок вечора мудріший, все буде готово!
Ліг спати Іван-царевич, а Василина Премудра вийшла на ґанок і вигукнула гучним голосом:
- Гей ви, слуги мої вірні! Ровняйте-ка рови глибокі, зносите каменье гостре, сійте житом колосистою, щоб до ранку достигло.
Прокинувся на світанку Іван-царевич, глянув - все готово: немає ні ровів, ні байраків, варто поле як долоня гладке, і красується на ньому жито - настільки висока, що галка схоронится.
Пішов до морського царя з доповіддю.
- Спасибі тобі, - каже морський цар, - що зумів службу послужити. Ось тобі інша робота: є у мене триста скирдов, в кожному скирту за триста кіп - усе пшениця белоярая; обмолоти мені до завтрему всю пшеницю чисто-начисто, до єдиного зернятка, а скирдов не ламай і снопів не розбивай. Якщо не зробиш - голова твоя з плечей геть!
- Слухаю, ваша величність! - сказав Іван-царевич; знову йде по двору та сльозами обливається.
- Про що гірко плачеш? - запитує його Василиса Премудра.
- Як же мені не плакати? Наказав мені цар морський за одну ніч всі скирти обмолотити, зерна не зронити, а скирдов не ламати і снопів не розбивати.
- Це не біда, біда попереду буде! Лягай спати з Богом, ранок вечора мудріший.
Царевич ліг спати, а Василина Премудра вийшла на ґанок і закричав гучним голосом:
- Гей ви, мурахи повзучі! Скільки вас на білому світі є - все повзіть сюди і повыберите зерно з батюшкиных скирдов чисто-начисто.
Вранці кличе морський цар Івана-царевича:
- Послужив ти службу?
- Співслужив, ваша величність!
- Підемо подивимося.
Прийшли на тік - всі скирти стоять цілі, прийшли в житниці - всі засіки полнехоньки зерном.
- Спасибі тобі, брате! - сказав морський цар. - Зроби мені ще церква з чистого воску, щоб до світанку була готова: це буде твоя остання служба.
Знову іде Іван-царевич по двору, вмивається сльозами.
- Про що гірко плачеш? - запитує його з високого терема Василиса Премудра.
- Як мені не плакати, доброму молодцю? Наказав мені морський цар за одну ніч зробити церква з чистого воску.
- Ну, це ще не біда, біда попереду. Лягай-но спати, ранок вечора мудріший.
Царевич ліг спати, а Василина Премудра вийшла на ґанок і закричав гучним голосом:
- Гей ви, бджоли працьовиті! Скільки вас на білому світі є - все летіть сюди і зліпіть з чистого воску церкву Божу, щоб до ранку була готова!
Вранці встав Іван-царевич, глянув - стоїть церква з чистого воску, і пішов до морського царя з доповіддю.
- Спасибі тобі, Іван-царевич! Будь слуг у мене не бувало, ніхто не зумів так догодити, як ти. Будь же за моїм спадкоємцем, всього царства сберегателем; вибирай собі будь-яку з тринадцяти доньок моїх у дружини.
Іван-царевич вибрав Василісу Премудру; негайно їх повінчали і на радощах бенкетували цілих три дні. Ні багато ні мало пройшло часу, стосковался Іван-царевич за своїм батькам, захотілося йому на святу Русь.
- Що так сумний, Іван-царевич?
- Ах, Василина Премудра, сгрустнулось по батькові, по матері, захотілося на святу Русь.
- Ось це біда прийшла! Якщо ми підемо, буде за нами погоня велика; цар морський розгнівається і зрадить нас смерті. Треба примудряються!
Плюнула Василина Премудра у трьох кутах, замкнула двері в своєму теремі і побігла з Іваном-царевичем на святу Русь.
Другого дня ранесенько приходять послані від морського царя - молодих піднімати, у палац до царя чекати. Стукають у двері:
- Проснитеся, пробудитеся! Вас батюшка кличе.
- Ще рано, ми не виспалися, приходьте після! - відповідає одна слинка.
Ось посланці пішли, зачекали годину-другу і знову стукають:
- Не пора-час спати, пора-час вставати!
- Зачекайте трохи: встанемо, одягнемося! - відповідає друга слинка.
В третій раз приходять послані: цар-де морський гнівається, навіщо так довго вони прохолоджуються.
- Зараз будемо! - відповідає третя слинка. Почекали-почекали послані і давай знову стукати: ні відгуку, ні відкликання! Виламали двері, а в теремі порожньо. Доповіли цареві, що молоді втекли; озлобился він і послав за ними погоню велику.
А Василина Премудра з Іваном-царевичем вже далеко-далеко! Скачуть на хортів конях без зупинки, без відпочинку