Вірші для дітей про працю, про роботу, про майстерність. Це вірші про те, що праця - це складний процес, але важливий і потрібний для будь-якої людини. Адже все те, що оточує нас, створене чиїмось або нашою працею.
Вірші про працю для дітей
Сонце за день нагулялося,
За кучерявий ліс спускається;
Ліс стоїть під шапкою темною,
В золотому вогні купається.
На горбі трава зелена
Спить, вся іскрами покропить,
Пилом рожевої обсипана
Так камінням унизана.
Не чути в полі голоси,
Ворон мовчки на межі сидить,
Тільки чути голос орача, -
За плугом він на коня кричить.
З ранньої зорі чорна рілля
Борознами піднімається,
Кінь іде - понурил голову,
Мужик йде - хитається...
Вже коли ж ти, наш годувальник,
Візьмеш верх над часткою горькою?
З землі ти риєш золото,
Сам ситий суху коркою!
Зріє жито - тобі заботушка:
Як би градом не побилася,
Без дощів у спеку не висохла,
Від дощів не положилася.
Хліб поспів - тобі кручинушка:
Прибирати ти не впораєшся,
На корені-то він осиплеться,
Без шматка-то ти залишишся.
Урожай - купці спесивятся;
Рік поганий - у родині всі мучаться,
Всі твій двір не поправляється,
Дітки грамоті не навчаються.
Де ж скарб твій зачарований,
Де талан твій, орач, сховався?
На труди твої так на горі
Вдосталь вчуже я наплакався!
Автор: Нікітін В.
Пахне сеном над лугами...
У пісні душу веселя,
Баби з граблями рядами
Ходять, сіно ворушачи.
Там - сухе прибирають:
Мужички його колом
На вооз вилами кидають...
Вооз росте, росте, як будинок...
В чеканні кінь убогий
Точно вкопаний стоїть...
Вуха нарізно, ноги дугою
І ніби стоячи спить...
Тільки жучка удала
У пухкому сіні, як у хвилях,
То злітаючи, то пірнаючи,
Скаче, гавкоту похапцем.
Автор: А. Майков
У світі слів різноманітних,
Що виблискують, горять і палять, -
Золотих, сталевих, алмазних, -
Немає священней слова: «труд»!
Троглодит став людиною
В той заповітний день, коли
Він сошник повів до просіках,
Починаючи коло праці.
Єдине щастя - робота,
В полях, за верстатом, за столом, -
Робота до жаркого поту,
Робота без зайвого рахунку, -
Годинник за наполегливою працею.
Іди неухильно за плугом,
Розраховуй помахи коси,
Клонись до кінським подпругам,
Аж поки не заблещут над лугом
Алмази вечірньої роси!
На фабриці в шумі стозвонном
Машин, і коліс, і ременів
Заповни з особою непохитним
Свій день в низку мільйонному
Робітників, спадкоємних днів!
Іль - зігнутий над білою сторінкою
Що серце диктує, пиши;
Нехай небо запалиться денницей, -
Всю ніч виводь вервечкою
Заповітні думки душі!
Посіяний хліб розійдеться
По світу; з гудуть верстатів
Потік життєдайний поллється;
Почесна думка відгукнеться
У глибині незчисленних умів.
Працюй! Незримо, чудово
Робота, як сівба, проросте.
Що стане з плодами, - безвісно,
Але милостиво, небесною вологою,
Праця всякий впаде на народ.
Велика радість - робота,
В полях, за верстатом, за столом!
Працюй до жаркого поту,
Працюй без зайвого рахунки,
Все щастя землі - за працею!
Автор: Ст. Брюсов
* * *
Кожна праця благослови, удача!
Рибаку - щоб з рибою неводи,
Як той - щоб плуг і його шкапа
Діставали хліба на роки.
Воду п'ють з кухлів і склянок,
З латаття також можна пити -
Там, де вир рожевих туманів
Не втомиться берег золотити.
Добре лежати в траві зеленій
І, впиваючись у примарну гладь,
Чийсь погляд, ревнивий і закоханий,
На собі, втомленому, згадувати.
Деркачі свищут... деркачі...
Тому так і світлі завжди
Ті, що в житті серцем опростели
Під веселою ношею праці.
Тільки я забув, що я селянин,
І тепер розповідаю сам,
Соглядатай пусте, я ль не дивний
Дорогим мені ріллі і лісах.
Немов шкода комусь і кого-то,
Немов хтось до батьківщини відвик,
І з того, піднявшись над болотом,
В душу плачуть чибіс і кулик.
Автор: Єсенін С.
Не дозволяй душі лінуватися!
Щоб в ступі воду не товкти,
Душа зобов'язана трудитися
І день і ніч, і день і ніч!
Жени її від хати до хати,
Тягни з етапу на етап,
По пустирю, по бурелому,
Через замет, через перешкоду!
Не дозволяй їй спати в ліжку
При світлі ранкової зорі,
Тримай лентяйку в чорному тілі
І не знімай з неї вузди!
Якщо дати їй надумаєш поблажку,
Звільняючи від робіт,
Вона останню сорочку
З тебе без жалю зірве.
А ти хапай її за плечі,
Навчай і муч дотемна,
Щоб жити з тобою по-людськи
Вчилася заново вона.
Вона рабиня і цариця,
Вона працівниця і дочка,
Вона зобов'язана трудитися
І день і ніч, і день і ніч!
Автор: Н. Заболоцький