Вірші про осінь. Вірші про осінь

Це вірші про осінь, про осінньому небі, про чудової осінньої пори, про те, що природа потихеньку засинає і готуватися до зими (до періоду спокою).

Вірші для школярів

* * *

А. С. Пушкін

Вже небо восени дихало,

Вже рідше сонечко блищало,

Коротше ставав день,

Лісів таємничий покров

З печальним шумом оголювалася,

Лягав на поля туман,

Гусей крикливих караван

Тягнувся на південь: наближалася

Досить нудна пора;

Стояв листопад вже біля двору.

(З роману «Євгеній Онєгін»)

* * *

Ф. В. Тютчев

Є в осені первісної

Коротка, але чудова пора -

Весь день коштує як би кришталевий,

І променисті вечора...

 

Де бадьорий серп гуляв і падав колос,

Тепер вже порожньо все - простір скрізь,

Лише павутини тонкий волос

Блищить на дозвільній борозні.

 

Порожніє повітря, птахів не чутно більш,

Але далеко ще до перших зимових бур -

І ллється чиста і тепла блакить

На відпочивальники полі...

* * *

М. Ю. Лермонтов

(1814-1841)

На півночі дикому коштує самотньо

На голій вершині сосна

І дрімає, хитаючись, і снігом сипучим

Одягнена, як ризою, вона.

 

І сниться їй все, що в пустелі далекої -

В тому краї, де сонця схід,

Одна і сумна на кручі пальному

Прекрасна пальма росте.

 

М. Ю. Лермонтов

СКЕЛЯ

Ночувала хмаринка золота

На грудях скелі-велетня;

Вранці в дорогу вона помчала рано,

По блакиті весело граючи;

 

Але залишився вологий слід у зморшці

Старого скелі. Самотньо

Він стоїть, задумався глибоко,

І тихенько плаче він у пустелі.

* * *

М. Ю. Лермонтов

ОСІНЬ

Листя в поле пожовкли,

І кружляють і летять;

Лише в бору поникши їли

Зелень похмуру зберігають.

Під нависшею скалою

Вже не любить, між квітів,

Орач відпочивати часом

Від полуденних праць.

Звір відважний мимоволі

Сховатися де-небудь поспішає.

Вночі місяць тускл і полі

Крізь туман лише серебрит.

* * *

Толстой А. К.

Осінь. Обсипається весь наш бідний сад,

Листя пожовкле за вітром летять;

Лише вдалині красуються, там на дні долин,

Кисті яскраво-червоні зів'ялих рябін.

* * *

А. А. Фет

Ластівки пропали,

А вчора зорею

Всі граки літали

Так як мережа миготіли

Он над тією горою.

 

З вечора все спиться,

На дворі темно.

Аркуш сухий валиться,

Вночі вітер злиться

Так стукає у вікно.

Краще б сніг та хуртовину

Зустріти грудьми радий!

Ніби як з переляку

Раскричавшись, на південь

Журавлі летять.

 

Вийдеш - мимоволі

Важко - хоч плач!

Дивишся - через поле

Перекоти-поле

Стрибає як м'яч.

* * *

Н. А. Некрасов

НЕСТИСНЕНИЙ СМУГА

Пізня осінь. Граки полетіли,

Ліс оголився, поля спорожніли,

 

Тільки не стиснута смужка одна...

Сумну думу наводить вона.

 

Здається, шепочуть колоски один одному:

«Нудно нам слухати осінню заметіль,

 

Нудно схилятися до самої землі,

Огрядні зерна купаючи в пилу!

 

Нас, що ні ніч, розоряють станиці

Всякої пролітної ненажерливою птиці,

 

Заєць нас топче, і буря нас б'є...

Де ж наш орач? чого ще чекає?

 

Чи ми гірші за інших вродилися?

Або недружно цвіли-колосилися?

 

Ні! ми не гірші за інших - і давно

У нас налилося і зріле зерно.

 

Не для того ж орав він і сіяв,

Щоб нас осінній вітер розвіяв?..»

 

Вітер несе їм сумний відповідь:

«Вашій як той моченьки немає.

 

Знав, для чого і орав він і сіяв,

Та не по силам роботу затіяв.

 

Погано бідоласі - не їсть і не п'є,

Черв'як йому хворе серце смокче,

 

Руки, що вивели ці борозни,

Висохли в тріску, повисли, як батоги,

 

Очі потускли, і голос пропав,

Що тужливу пісню певал,

 

Як, на соху налягаючи рукою,

Орач задумливо йшов смугою».

* * *

Єсенін С. А.

(1895-1925)

Ниви стиснуті, гаї голи,

Від води туман і сирість.

Колесом за сині гори

Сонце тихе скотилося.

 

Дрімає взрытая дорога.

Їй сьогодні примечталось,

Зовсім трохи

Чекати зими сивий залишилося.