Морський цар і Василиса Премудра. Читати

- Ну-ка, Іван-царевич, припади до сирої землі та послухай, чи немає погоні від морського царя?

Іван-царевич зіскочив з коня, припав вухом до сирої землі і каже;

- Чую я людську молвь і кінський топ!

- Це за нами женуть! - сказала Василина Премудра і негайно звернула коней зеленим лугом, Івана-царевича - старим пастухом, а сама стала смирною овечкою.

Наїжджає гонитва:

- Гей, старий! Не бачив ти - не проскакав тут добрий молодець з красною дівицею?

- Ні, люди добрі, не бачив, - відповідає Іван-царевич. - Сорок років, як пасу на цьому місці - жодна птиця повз не пролетывала, жоден звір повз не прорыскивал!

Вернулася погоня тому:

- Ваша царська величність! Нікого в дорозі не наїхали, бачили тільки: пастух овечку пасе.

- Що ж не хапали? Адже це вони і були! - закричав морський цар і послав нову погоню.

А Іван-царевич з Василисою Премудрої давним-давно скачуть на борзих коней.

- Ну, Іван-царевич, припади до сирої землі та послухай, чи немає погоні від морського царя?

Іван-царевич зліз з коня, припав вухом до сирої землі і каже:

- Чую я людську молвь і кінський топ.

- Це за нами женуть! - сказала Василина Премудра; сама стала церквою, Івана-царевича звернула стареньким попом, а коней - деревами. Наїжджає гонитва:

- Гей, батюшка! Не бачив ти, чи не проходив тут пастух з овечкою?

- Ні, люди добрі, не бачив. Сорок років працюю в цій церкві - жодна птиця повз не пролетывала, жоден звір повз не прорыскивал!

Погоня Повернула назад:

- Ваша царська величність! Ніде не знайшли пастуха з овечкою; тільки в дорозі і бачили, що церква так попа-старого.

- Що ж ви церква не розламали, попа не захопили? Адже це вони самі були! - закричав морський цар і сам поскакав вдогонь за Іваном-царевичем і Василисою Премудрою.

А вони далеко виїхали. Знову каже Василина Премудра:

- Іван-царевич! Припади до сирої землі - не чути чи погоні?

Сліз Іван-царевич з коня, припав вухом до сирої землі і каже:

- Чую людську молвь і кінський топ дужче.

- Це сам цар скаче.

Оборотила Василина Премудра коней озером, Івана-царевича - селезнем, а сама стала уткою. Прискакав цар морський до озера, одразу здогадався, хто такі качка і селезень, вдарився об сиру землю і обернувся орлом. Хоче орел вбити їх до смерті, та не тут-то було: що не розлетиться зверху... ось-ось вдарить селезня, а селезень пірне у воду; ось-ось вдарить качку, а качка в воду пірне! Бився, бився, так нічого й не міг зробити.

Поскакав цар морський у своє підводне царство, а Василина Премудра з Іваном-царевичем виждали добрий час і поїхали на святу Русь.

Довго чи коротко, приїхали вони в тридесяте царство.

- Почекай мене в цьому ліску, - каже Іван-царевич Василині Премудрій, - я піду доложусь наперед батька, матері.

- Ти мене забудеш, Іван-царевич!

- Ні, не забуду.

- Ні, Іван-царевич, не кажи, забудеш!

Згадай про мене хоч тоді, коли стануть два голубка у вікна битися!

Прийшов Іван-царевич у палац; побачили його батьки, кинулися йому на шию та стали цілувати-помилувати його. На радощах забув Іван-царевич про Василісу Премудру.

Живе день і інший з батьком, з матір'ю, а на третій задумав свататися до якоїсь королевне. Василина Премудра пішла в місто і найнялася до просвирне у працівниці. Стали проскури готувати, вона взяла два шматочка тіста, зліпила пару голубков і посадила в піч.

- Розгадай, хазяєчко, що буде з цих голубков!

- А що буде? З'їмо їх - ось і все!

- Ні, не вгадала!

Відкрила Василина Премудра піч, відчинила вікно - і в ту ж хвилину голуби встрепенулися, полетіли прямо у палац і почали битись у вікна; скільки прислуга царська намагалася, нічим не могла відігнати їх геть. Тут тільки Іван-царевич згадав про Василісу Премудру, послав гінців у всі кінці розпитувати та розшукувати і знайшов її у просвирни; взяв за руки білі, у вуста цілував цукрові, привів до батька, до матері, і стали всі разом жити та поживати та добра наживати.