Реклама




Валентина Осеева. Оповідання для дітей


Цікаві короткі повчальні оповідання Валентини Осєєвої для дітей старшого дошкільного та молодшого шкільного віку.

ОСЕЕВА. СИНІ ЛИСТЯ

У Каті було два зелених олівця. А в Олени жодного. Ось і просить Олена Катю:

- Дай мені зелений олівець. А Катя і каже:

- Запитаю у мами.

Приходять на інший день обидві дівчинки в школу. Запитує Олена:

- Дозволила мама?

А Катя зітхнула й каже:

- Мама дозволила, а брата я не запитала.

- Ну що ж, запитай ще у брата, - каже Олена. Приходить Катя на інший день.

- Ну що, брат дозволив? - запитує Оленка.

- Брат дозволив, та я боюся, ти зламаєш олівець.

- Я обережненько, - каже Олена.

- Дивись, - каже Катя, - не лагодь, не натискай міцно, в рот не бери. Та не малюй багато.

- Мені, - каже Олена, - тільки листочки на деревах намалювати треба так травичку зелену.

- Це багато, - каже Катя, а сама брови хмурить. І обличчя у неї незадоволене. Подивилася на неї Олена і відійшла. Не взяла олівець. Здивувалася Катя, побігла за нею:

- Ну, що ж ти? Бери!

- Не треба, - відповідає Олена. На уроці вчитель запитує:

- Чому в тебе, Оленка, листя на деревах сині?

- Олівця зеленого немає.

- А чому ж ти у своєї подружки не взяла? Мовчить Оленка. А Катруся почервоніла як рак і каже:

- Я їй давала, а вона не бере. Подивився вчитель на обох:

- Треба так давати, щоб можна було взяти.

ОСЕЕВА. ПОГАНО

Собака люто гавкав, припадаючи на передні лапи. Прямо перед нею, притулившись до паркана, сидів маленький скуйовджений кошеня. Він широко розкривав рот і жалібно нявчав. Неподалік стояли два хлопчика і чекали, що буде.

У вікно виглянула жінка і квапливо вибігла на ганок. Вона відігнала собаку і сердито крикнула хлопчикам:

- Як вам не соромно!

- А що соромно? Ми нічого не робили! - здивувалися хлопці.

- От це й погано! - гнівно відповіла жінка.

ОСЕЕВА. ЧОГО НЕ МОЖНА, ТОГО НЕ МОЖНА

Один раз мама сказала татові:

- Не підвищуй голос!

І тато відразу заговорив пошепки.

З тих пір Таня ніколи не підвищує голос; їй іноді хочеться покричати, покапризувати, але вона з усіх сил стримується. Ще б! Якщо цього не можна папі, то як же можна Тані?

Ні вже! Чого не можна, того не можна!

ОСЕЕВА. БАБУСЯ І ВНУЧКА

Мама принесла Тані нову книгу.

Мама сказала:

- Коли Таня була маленькою, їй читала бабуся; тепер Таня вже велика, вона сама буде читати бабусі цю книгу.

- Сідай, бабуся! - сказала Таня. - Я прочитаю тобі одне оповідання.

Таня читала, бабуся слухала, а мама хвалила обох:

- Ось які розумниці ви в мене!

ОСЕЕВА. ТРИ СИНА

Було в матері три сини - три піонера. Пройшли роки. Грянула війна. Проводжала мати на війну трьох синів - трьох бійців. Один син бив ворога в небі. Інший син бив ворога на землі. Третій син бив ворога в море. Повернулися до матері три героя: льотчик, танкіст і моряк!

ОСЕЕВА. ТАНІНИ ДОСЯГНЕННЯ

Кожен вечір тато брав зошит, олівець і підсідав до Тані і бабусі.

- Ну, які ваші досягнення? - запитував він.

Папа пояснив Тані, що досягненнями називається все те хороше і корисне, що зробив за день людина. Таніни досягнення тато акуратно записував у зошит.

Одного разу він запитав, як зазвичай тримаючи напоготові олівець:

- Ну, які ваші досягнення?

- Таня мила посуд і розбила чашку, - сказала бабуся.

- Гм... - сказав батько.

- Тату! - сказала Таня. - Чашка була погана, вона сама впала! Не варто писати про неї в наші досягнення! Напиши просто: Таня мила посуд!

- Добре! - засміявся тато. - Покараємо цю чашку, щоб в наступний раз, при митті посуду, інша була обережніше!

ОСЕЕВА. СТОРОЖ

В дитячому садочку було багато іграшок. По рейках бігали заводні паровози, в кімнаті гули літаки, в колисках лежали ошатні ляльки. Хлопці грали всі разом, і всім було весело. Тільки один хлопчик не грав. Він зібрав біля себе цілу купу іграшок і охороняв їх від хлопців.

- Моє! Моє! - кричав він, закриваючи іграшки руками.

Діти не сперечалися - іграшок вистачало на всіх.

- Як ми добре граємо! Як нам весело! - похвалилися хлопці виховательці.

- А мені нудно! - закричав зі свого кута хлопчик.

- Чому? - здивувалася вихователька. - У тебе так багато іграшок!

Але хлопчик не міг пояснити, чому йому нудно.

- Та тому, що він не игральщик, а сторож, - пояснили за нього діти.

ОСЕЕВА. ПЕЧИВО

Мама висипала на тарілку печиво. Бабуся весело дзенькнула чашками. Всі сіли за стіл. Вова присунув тарілку до себе.

- Делі по одному, - суворо сказав Міша.

Хлопчики висипали все печиво на стіл і розклали його на дві купки.

- Рівному? - запитав Вова.

Міша зміряв очима купки:

- Рівне... Бабуся, налий нам чаю!

Бабуся подала обом чай. За столом було тихо. Купки печива швидко зменшувалися.

- Розсипчасті! Солодкі! - говорив Мишко.

- Угу! - відгукувався з набитим ротом Вова.

Мама і бабуся мовчали. Коли все печиво було з'їдено, Вова глибоко зітхнув, поплескав себе по животу і виліз з-за столу. Міша доїв останній шматочок і подивився на маму - вона заважала ложечкою неначатый чай. Він подивився на бабусю - вона жувала скоринку чорного хліба...

ОСЕЕВА. КРИВДНИКИ

Толя часто вдавався з двору і скаржився, що хлопці його ображають.

- Не скаржся, - сказала одного разу мати, - треба самому краще ставитися до товаришів, тоді і товариші не будуть тебе ображати!

Толя вийшов на сходи. На майданчику один з його кривдників, сусідський хлопчик Сашко, щось шукав.

- Мати дала мені монетку на хліб, а я втратив її, - похмуро пояснив він. - Не ходи сюди, а то затопчешь!

Толя згадав, що сказала йому вранці мама, і нерішуче запропонував:

- Давай пошукаємо разом!

Хлопчики стали шукати разом. Сашкові пощастило: під сходами в самому куточку блиснула срібна монетка.

- Ось вона! - зрадів Сашко. - Злякалася нас і знайшлася! Спасибі тобі. Виходь у двір. Хлопці не чіпатимуть! Я зараз, тільки за хлібом збігаю!

Він з'їхав вниз по перилах. З темного прольоту сходів весело донеслося:

- Ви-хо-ди!..

ОСЕЕВА. НОВА ІГРАШКА

Дядько сів на валізу і відкрив блокнот.

- Ну, що кому привезти? - запитав він.

Хлопці посміхнулись, присунулися ближче.

- Мені ляльку!

- А мені автомобільчик!

- А мені підйомний кран!

- А мені... А мені... - Хлопці навперебій замовляли, дядько записував.

Один Вітя мовчки сидів осторонь і не знав, що попросити... Вдома у нього весь кут завалений іграшками... Там є і вагони з паровозом, і автомобілі, і підйомні крани... Все-Все, про що просили хлопці, вже давно є у Віті... Йому навіть нема чого побажати... А дядько привезе кожному хлопчикові і кожній дівчинці нову іграшку, і тільки йому, Віті, він нічого не привезе...

- Що ж ти мовчиш, Вітюк? - запитав дядько.

Вітя гірко схлипнув.

- У мене все є... - пояснив він крізь сльози.

ОСЕЕВА. ЛІКИ

У маленької дівчинки захворіла мама. Прийшов доктор і бачить - однією рукою мама за голову тримається, а інший прибирає іграшки. А дівчинка сидить на своєму стільчику і командує:

- Принеси мені кубики!

Мама підняла з підлоги кубики, склала їх у коробку, подала доньці.

- А ляльку? Де моя лялька? - кричить знову дівчинка.

Подивився на це доктор і сказав:

- Поки донька не навчиться сама прибирати свої іграшки, мама не одужає!

ОСЕЕВА. ХТО ПОКАРАВ ЙОГО?

Я образив товариша. Я штовхнув перехожого. Я вдарив собаку. Я нагрубив сестрі. Всі пішли від мене. Я залишився один і гірко заплакав.

- Хто покарав його? - запитала сусідка.

- Він сам покарав себе, - відповіла мама.

ОСЕЕВА. ХТО ГОСПОДАР?

Велику чорну собаку звали Жук. Два хлопчика, Коля і Ваня, підібрали Жука на вулиці. У нього була перебита нога. Коля і Ваня разом доглядали за ним, і, коли Жук одужав, кожному з хлопчиків захотілося стати єдиним господарем. Але хто господар Жука, вони не могли вирішити, тому спір їх завжди кінчався сваркою.

Одного разу вони йшли лісом. Жук біг попереду. Хлопчики гаряче сперечалися.

- Собака моя, - казав Коля, - я перший побачив Жука і підібрав його!

- Ні, моя, - сердився Ваня, - я перев'язував їй лапу і тягав для неї смачні шматочки!

Ніхто не хотів поступитися. Хлопчики сильно посварилися.

- Моя! Моя! - кричали обоє.

Раптом з двору лісника вискочили дві величезні вівчарки. Вони кинулись на Жука і повалили його на землю. Ваня поспішно видерся на дерево і гукнув товаришеві:

- Рятуйся!

Але Миколка схопив палицю і кинувся на допомогу Жука. На шум прибіг лісник і відігнав своїх вівчарок.

- Чий собака? - сердито закричав він.

- Моя, - сказав Коля.

Ваня мовчав.