Мар'я Морівна. Казка. Читати
- Не можу у вас гостювати довго; я йду шукати дружину мою, Мар'ю Моревну, прекрасну королевну.
- Важко тобі знайти її, - відповідає сокіл. - Залиш тут на всякий випадок свою срібну ложку: будемо на неї дивитись, про тебе згадувати.
Іван-царевич залишив у сокола свою срібну ложку і пішов у дорогу день Йшов він, йшов інший, на світанку третього бачить палац ще краще першого, біля палацу дуб стоїть, на дубі орел сидить. Злетів орел з дерева, вдарився об землю, обернувся добрим молодцем і закричав:
- Вставай, Ольга-царівна! Милий наш братик іде.
Ольга-царівна одразу прибігла назустріч, стала його
цілувати-обіймати, розпитувати про здоров'я, про своє життя-буття розповідати. Іван-царевич погостював у них три денька і каже:
- Довше гостювати мені ніколи; я йду шукати дружину мою Мар'ю Моревну, прекрасну королевну.
Відповідає орел:
- Важко тобі знайти її; залиш у нас срібну вилку: будемо на неї дивитись, тебе згадувати.
Він залишив срібну вилку і пішов у дорогу. День йшов, йшов інший, на світанку третього бачить палац краще перших двох, біля палацу дуб стоїть, на дубу ворон сидить. Ворон злетів з дуба, вдарився об землю, обернувся добрим молодцем і закричав:
- Анна-царівна! Мерщій виходь, наш братик іде.
Вибігла Анна-царівна, ветрела його радісно, стала
цілувати-обіймати, розпитувати про здоров'я, про своє життя-буття розповідати. Іван-царевич погостював у них три денька і каже:
- Прощавайте! Піду шукати дружину - Марію Моревну, прекрасну королевну.
Відповідає ворон:
- Важко тобі знайти її; залиш-ка у нас срібну табакерку: будемо на неї дивитись, тебе згадувати.
Царевич віддав йому срібну табакерку, попрощався і пішов у дорогу. День йшов, йшов інший, а на третій дістався до Мар'ї Моревны. Побачила вона свого милого, кинулася до нього на шию, залилася сльозами і промовила:
- Ах, Іван-царевич! Навіщо ти мене не послухався - подивився в комору і випустив Кощія Безсмертного?
- Пробач, Мар'я Морівна! Не поминай старого, краще поїдемо зі мною, поки що не видно Кощія Безсмертного; авось не наздожене!
Зібралися і поїхали, а Кощій на полюванні був; до вечора він додому перевертається, під ним добрий кінь спотикається.
- Що ти, несытая шкапа, спотикаєшся? Алі чуєш яку невзгоду?
Відповідає кінь:
- Іван-царевич приходив, Мар'ю Моревну відвіз.
- А чи можна їх наздогнати?
- Можна пшениці насеять, дочекатися, поки вона виросте, стиснути її, змолотити, борошно звернути, п'ять печей хліба наготувати, той хліб поїсти, та тоді вдогонь їхати - і то поспеем!
Кощій поскакав, наздогнав Івана-царевича:
- Ну, каже, перший раз тебе прощаю за твою доброту, що водою напоїв; і в інший раз прощу, а в третій бережись - на шматки изрублю!
Відняв у нього Мар'ю Моревну і відвіз; а Іван-царевич сів на камінь і заплакав. Поплакав-поплакав і знову вернувся назад за Господаркою Моревною; Кощія Безсмертного будинку не сталося.
- Поїдемо, Мар'я Морівна!
- Ах, Іван-царевич! Він нас наздожене.
- Нехай дожене; ми хоч годинку-інший проведемо разом.
Зібралися і поїхали. Кощій Безсмертний повертається додому, під ним добрий кінь спотикається.
- Що ти, несытая шкапа, спотикаєшся? Алі чуєш яку невзгоду?
- Іван-царевич приходив, Мар'ю Моревну з собою взяв.
- А можна наздогнати їх?
- Можна ячменю насеять, почекати, поки він виросте стиснути-змолотити, вина наварити, доп'яна напитися, досхочу виспатись, та тоді вдогонь їхати - і то поспеем!
Кощій поскакав, наздогнав Івана-царевича:
- Адже я ж казав, що тобі не бачити Мар'ї Моревны як своїх вух!
Забрав її і відвіз до себе.
Залишився Іван-царевич один, поплакав-поплакав і знову вернувся за Господаркою Моревною; на пору Кощія будинку не сталося.
- Поїдемо, Мар'я Морівна!
- Ах, Іван-царевич! Адже він наздожене, тебе на шматки порубає.
- Нехай порубає! Я без тебе жити не можу.
Зібралися і поїхали. Кощій Безсмертний повертається додому, під ним добрий кінь спотикається.
- Що ти спотикаєшся? Алі чуєш яку невзгоду?
- Іван-царевич приходив, Мар'ю Моревну з собою взяв.
Кощій поскакав, наздогнав Івана-царевича, порубав його на дрібні шматки і поклал в смоленую бочку; взяв цю бочку, скріпив залізними обручами і кинув в синє море, а Мар'ю Моревну до себе забрав.
У той самий час у зятів Івана-царевича срібло почорніло.
- Ах, - кажуть вони, - видно, біда трапилася!
Орел кинувся на синє море, схопив і витягнув бочку на берег, сокіл полетів за живою водою, а ворон за мертвою. Злетілися всі троє в одне місце, розбили бочку, вийняли шматки Івана-царевича, промили і склали, як треба. Ворон бризнув мертвою водою - тіло зрослося, съединилося; сокіл бризнув живою водою - Іван-царевич здригнувся, встав і каже: