Морський цар і Василиса Премудра. Читати
Казка «Морський цар і Василина Премудра» про міцної і сильної любові Василини Премудрої, яка заради любові билася з морським царем і билася за свою любов. Так, любов творить чудеса...
Казки для дітей. Морський цар і Василина Премудра
За тридев'ять земель, в тридесятому державі жив-був цар з царицею; дітей у них не було. Поїхав цар по чужих землях, по далеких сторонах, довгий час вдома не бував; на ту пору народила йому цариця сина, Івана-царевича, а цар про те й не відає. Став він тримати шлях в свою державу, став під'їжджати до своєї землі, а день був жаркий-жаркий, сонце так і пекло! І напала на нього спрага велика; що ні дати, тільки б води випити! Оглянувся довкола і бачить неподалік велике озеро; під'їхав до озера, зліз з коня, ліг на черево і давай ковтати студену воду.
П'є і не чує біди; а цар морський вхопив його за бороду.
- Пусти! - просить цар.
- Не пущу, не смій пити без мого відома!
- Який хочеш візьми відкуп - тільки відпусти!
- Давай те, чого вдома не знаєш.
Цар подумав-подумав - чого він вдома не знає? Здається, все знає, все йому відомо, - і погодився. Спробував - бороду ніхто не тримає; підвівся з землі, сів на коня і поїхав геть.
Ось він приїжджає додому, цариця зустрічає його з царевичем, така радісна; а він як дізнався про своє миле дітище, так і залився гіркими сльозами. Розповів цариці, як і що з ним було, разом поплакали, та робити нічого, сльозами справи не виправиш.
Стали вони жити по-старому; а царевич росте собі так росте, немов тісто на опарі - не по днях, а по годинах, і виріс великий.
«Скільки не тримати при собі, - думає цар, - а віддавати треба: справа неминучее!» Взяв Івана-царевича за руку, привів прямо до озера.
- Пошукай тут, - каже, - мій перстень; я ненароком учора упустив.
Залишив одного царевича, а сам повернув додому. Став царевич шукати перстень, йде по березі, і попадається йому назустріч старенька.
- Куди йдеш, Іван-царевич?
- Відчепись, не докучай, стара відьма! І без тебе прикро.
- Ну, залишайся... - І пішла бабуся в бік. А Іван-царевич пораздумался: «За що вилаяв я бабу? Дай роблю її; старі люди хитрі і догадливы! Либонь що й добре скаже». І став перевертати стареньку:
- Воротись, бабуся, та прости моє слово дурне! Адже я з досади вимовив: змусив мене батько перстень шукати, ходжу-виглядаю, а персня нема та й нема!
- Не за перснем ти тут; віддав тебе батько морському цареві: вийде морський цар і візьме тебе з собою в підводне царство.
Гірко заплакав царевич.
- Не сумуй, Іван-царевич! Буде і на твоїй вулиці свято; тільки слухай мене, стару. Сховайся он за той кущ смородини і тихенько причаївся. Прилетять сюди дванадцять голубиць - все червоних дівиць, а слідом за ними і тринадцята; стануть в озері купатися; а ти тим часом віднеси в останню сорочку і до тих пір не віддавай, поки не подарує вона тобі свого колечка. Якщо не зумієш цього зробити, ти загинув навіки; у морського царя кругом навколо палацу стоїть високий частокіл, на цілі на десять верст, і на кожній спиці по голові воткнуто; тільки одна порожня, не угоди на неї потрапити!
Іван-царевич подякував стареньку, сховався за смородиновий кущ і чекає пори-часу.
Раптом прилітають дванадцять голубиць; вдарилися об сиру землю і обернулися червоними дівчатами, всі до єдиної краси невимовної: ні вздумать, ні взгадать, ні пером написати!
Поскидали сукні і пустилися в озеро: грають, хлюпочуться, сміються, пісні співають. Слідом за ними прилетіла і тринадцята голубко; вдарилася об сиру землю, обернулася красною дівицею, скинула з білого тіла сорочку і пішла купатися, і була вона всіх гоже, всіх красивіше!
Довго Іван-царевич не міг відвести очей своїх, довго на неї задивлявся, та пригадав, що говорила йому стара, підкрався і забрав сорочку.
Вийшла з води червона дівиця, кинулася - ні сорочки, забрав хтось; всі кинулися шукати, шукали, шукали - не видно ніде.
- Не шукайте, милі сестриці! Відлітайте додому; я сама винна - недогледіла, сама і буду відповідати. Сестриці - червоні дівиці вдарилися об сиру землю, стали голубицами, взмахнули крилами і полетіли геть. Залишилася одна дівиця, оглянулась кругом і промовила:
- Хто б не був такий, у кого моя сорочка, виходь сюди; коли старий чоловік - будеш мені рідний батечко, коли середніх років - будеш братику коханий, коли рівня мені - будеш милий друг!
Тільки сказала останнє слово, показався Іван-царевич. Подала вона йому золотий перстень і каже:
- Ах, Іван-царевич! Що давно не приходив? Морський цар на тебе гнівається. Ось дорога, що веде в підводне царство; іди по ній сміливо! Там і мене знайдеш; адже я дочка морського царя, Василиса Премудра.
Обернулася Василина Премудра голубкою і полетіла від царевича. - А Іван-царевич відправився в підводне царство; бачить - і там світ такий же, як у нас, і там поля, і луки, і гаї зелені, і сонечко гріє.
Приходить він до морського царя. Закричав на нього морський цар:
- Що так довго не бував? За вину твою ось тобі служба: є у мене пустка на тридцять верст і в довжину і впоперек - одні рови, байраки та каменье гостре! Щоб до зав - трему було там як долоня гладко, і була б жито посіяно, і виросла б до ранку висока, щоб у ній галка могла сховатися. Якщо того не зробиш - голова твоя з плечей геть!
Іде Іван-царевич від морського царя, сам сльозами обливається. Побачила його в вікно з свого терема високого Василина Премудра і питає: