Новорічна повість

Новорічна фантастична повість «Колекція пилу на дзеркалі» московської письменниці Ірини Агапова знайома багатьом фанатам її творчості. Ця добра і забавна комедія публікувалася на сторінках книги «Новий рік та інші зимові свята» авторів В. Агапова і М. Давидової. Хочете - читайте її тут, з екрана, а хочете - купіть книжку. Адже в книжці розміщена не тільки сама повість про пригоди молодого лаборанта в Академії святкового освіти та двадцяти Дідів Морозів та Снігуроньок, які прибули на спеціальний зліт з куточків земної кулі, але також - абсолютно оригінальні сценарії святкування Нового року, розваги, рецепти частування та моделі карнавальних костюмів.

Ірина Анатоліївна Агапова

КОЛЕКЦІЯ ПИЛУ НА ДЗЕРКАЛІ

Новорічна фантастична повість

1. Раз на п'ятдесят років

Молоденький лаборант Калістрат працював на своїй посаді всього місяць. За цей час він повністю усвідомив, наскільки дивовижним є місце його служби - Академія Додаткового Святкового освіти. Йому вона здавалася казковою країною, де весь час панує атмосфера свята. Працівники Академії не тільки досконально вивчали, вели облік, проводили в життя різні свята, але ще й доповнювали їх, препарували, перекроювали, зшивали заново, перевертывали з ніг на голову і назад, переробляли старі на сучасний лад, відкопували і зовсім давні, а в нових знаходили відгомін далекої старовини. Про будь-якому святі тут знали абсолютно всі!

Сьогоднішній день в Академії був наповнений суєтою, біганиною, тупотом сотень ніг, дзвоном голосів, бурчанням прибиральниць, ароматами котлет і кави з їдальні, запах поліграфічної фарби, шелестом рекламних проспектів і журналів реєстрацій. А ще - нервуванням, підвищенням рівня адреналіну, серцебиттям, валериановыми краплями, скандалом і примиренням, передчуттям радості та втоми. Ні, не очікували Президента і навіть не мера міста, а зовсім інших гостей.

Якщо традиційні наукові конференції проводяться раз на три-чотири роки, то ця, з причини важливості і особливої зайнятості беруть участь у ній персон - раз на п'ятдесят років. Тому-то всі співробітники АДПО - від ректора і вченого секретаря до кухаря і бухгалтера - за очі називали її коротко і ясно: «головна».

Гості проходили в просторий вестибюль, реєструвалися у зустрічаючих їх чергових викладачів, отримували програмки майбутнього заходу з приколотими до них рожевими талончиками на обід. Біля стіни з плакатами «Кращі люди нашої Академії» боязко крутився Калістрат, чули про те, кого зустрічають на «головній». Він вже виконав дане йому завдання - встановити скрізь покажчики з написом «Актовий зал», «Гардеробна», а також «Їдальня» і «Круглі столи», і тепер, боячись бути виявленим раніше часу прискіпливої завідуючої своєї кафедри, він з хвилюванням і прихованої дитячою радістю спостерігав за прибуттям гостей.

- Пардон, куди можна здати верхній одяг? - Суворо пробасив йому у вухо тихенько підкрадається літній повнуватий негр.

Калістрат від несподіванки здригнувся.

- Гардеробна направо, - злякано промовив юнак.

Негр кровожерливо облизався, нишком озирнувся по боках і витягнув із внутрішньої кишені розкішної шуби... батіг з ручкою з чорного дерева, інкрустованого червленим сріблом.

- Часто підглядаєш? В якому класі вчишся? - Неголосно перепитав негр, багатозначно граючи раритетної батогом і дивлячись прямо в очі Калистрату.

- Школу торік закінчив. Працюю лаборантом, - злякано відповів хлопець, витягнувшись по стійці «струнко».

- Ах, працюєш? Шкода... а молодо виглядаєш, - негр втратив до неї всякий інтерес і прибрав батіг назад.

Підоспілий кудрявобородый білошкірий чоловік у такий же шубі, що і негр, квапливо заусміхався Калистрату.

- Не бійтеся, гарсон, суворий Фуэтар вас не скривдить! - ласкаво проворковал кудрявобородый, докірливо погрожуючи негру витонченим пальчиком, - він лише на вигляд суворий. Він, бачите, моє альтер-его. У психології це називається «друге я».

- Це ти - моє альтер-его, - злобно відгукнувся Фуэтар.

- Я добряк, а він, відповідно, злюка! - пояснив кудрявобородый.

- Я злюка, а він - так, розмазня з повидлом, - скривив зневажливу гримаску Фуэтар.

Калістрат перевів дух, настільки заспокійливо подіяли на нього слова кудрявобородого і його сімейна сварка з темношкірим. Хлопець з цікавістю помітив, що чоловіки, мабуть, були близнюками: настільки впадало в очі їх портретну схожість. Однаковими були і носогубні складки, і розіп'яті ніздрі, і чорні очі, пухкі щоки, навіть форма кучерявого акуратно підстрижених борідок! Різниця лише в кольорі шкіри.

- Проходьте в актовий зал, милості просимо, - люб'язно промовив Калістрат.

- Мерсі, мерсі, - проворковал кудрявобородый.

- Більше не проси, - в риму відповів Фуэтар і сердито штовхнув його ліктем у бік, - бач, расквакался!

- Ти мені все життя поламав! З-за тебе в дурачках ходжу. Кожному доводиться доводити, що я не такий епатажний, як ти! А хто мені повірить, якщо ми рідні брати? - Прокричав кудрявобородый, жалібно «пускаючи півня» на слові «брати», - батькові простіше було. Не мав він брата, один працював!

Перелаюючись, добряк і злюка, немов фотографія і негатив, пішли в гардеробну.

А гості невтомно прибували і прибували. Калістрат у всі очі спостерігав за стоїть до нього спиною дівчиною у довгій білій сукні зі шлейфом. На її голові красувалася величезна корона зі свічок. За божественно стрункої фігурки було видно, що особа досить юна, і йому страшенно хотілося подивитися на її обличчя. Напевно, воно так само прекрасне, як і постать! Щось питаючи у зустрічає викладача, вона обернулася в сторону Калістрата. Хлопець зажурено знітився: особа стрункою особи закривала густа складчаста вуаль.

Прибулі дами різного віку - зовсім старенькі, літні й молоді - чепурилися у дзеркал, чоловіки погладжували довгі бороди. Високий норвежець в червоних штанцях і червоній курточці тягнув величезний наглухо закритий ящик. Але він справлявся з ним так легко, що можна було подумати - ящик нічого не важить!

Гості розглядали вказівники, встановлені Калистратом, і кожен йшов в своєму напрямку, знаючи, що через кілька хвилин все одно зустрінеться з іншими в актовому залі.

- Бездельничаешь? - Пролунав над вухом Калістрата знайомий менторський тон.

Він сумно озирнувся. Перед двометровою, тонкої і носатою Аліною Петрівною він відчував боязкість. Вона була не тільки завідуючої кафедрою, але і його безпосереднім начальником. Взагалі-то вона була єдиною, хто перешкоджав приходу на кафедру лаборанта. Завбачливо зваливши на себе обов'язки по двом посадам, власної та лаборантської, вона кілька років поспіль отримувала і дві зарплати. Але так як конференцій в Академії стало проводитися більше, то ректорша таки вмовила її взяти помічника.

- А хто ця, в короні зі свічок? - Запобігливо спитав у Аліни Петрівни Калістрат.

- Санта Люсія, - відповіла Аліна Петрівна, - шведка.

- Чому вона приховує обличчя?

- Його поки у неї немає. Кожен рік у неї з'являється нове обличчя, так як щорічно людьми вибирається інша Санта Люсія. Такі шведські святкові правила. Але якщо ти отримаєш поцілунок Санта Люсії, то, вважай, будеш відзначений щастям на все життя, - усміхнулася вона, втративши звичну строгість, і Калістрат навіть перестав її боятися.

Який ще поцілунок? Якщо у Люсії немає особи, значить, немає і губ? Ні, він проживе без жахливого поцілунку якоїсь незрозумілої шведки: безликої і безгубой! Але темпераментна дилда Аліна Петрівна не могла довго бути доброю і романтичною. Тому вона звела брови до перенісся, выпятила нижню губу і затупотіла ногами по підлозі, ніби тиснула мурах.

- За що ти отримуєш зарплату, за порожню балаканину? - Заволала вона Калистрату, - іди в актовий зал, подбай, щоб всі вікна були щільно завішені. Другим номером у нас виступає норвезький ансамбль народного танцю, а танцюристам шкідливий сонячне світло!