Сучасні підходи до дошкільної освіти

4. Як проводити навчання з дитиною дошкільного віку? У чому своєрідність даного навчання та його відмінність від шкільного навчання?

У рамках особистісно орієнтованого підходу інакше повинні бути осмислені також зміст і принципи навчання. Звичайно під навчанням розуміється передача знань, умінь і навичок, що має на увазі визначений рівень "зрілості" тих психічних функцій (увага, сприйняття, пам'ять, мислення, довільність і ін), без яких неможливе освоєння. Така власне кажучи "шкільна" модель навчання представлена в дошкільному віці, що неправомірно. Від навчання знанням, умінням і навичкам варто перейти до навчання самої можливості здобувати їхній і використовувати в житті. Дорослі передають дитині вироблені людством і зафіксовані в культурі засоби і способи пізнання світу, його перетворення і переживання. Оволодіння ними і веде до розвитку специфічно людських здібностей.

Всі дії, що характеризують високий рівень довільності поводження, властиві зрілої особистості, тільки починають формуватися в дошкільному віці. Вони виступають у своїх початкових формах і, головне, ще не являють собою цілісної системи, що визначає поведінку дитини.

Навчання основам цілепокладання, планування, прогнозування, контролю й оцінки результатів і їхнього наслідків здійснюється через сполучення ігрових і неігрових моментів; розподіл функцій між дорослими і дітьми.

Одним з найбільш ефективних засобів формування довільності в дошкільному віці є ігри з правилами, що організують, регулюють дії дитини, обмежують його спонтанну, імпульсивну активність. Правила ігри стають тією "точкою опори", з яким можна зіставити свої дії, усвідомити й оцінити їх. Усвідомлюючи правила гри, діти починають підкоряти їм свої власні дії.

Дуже важливо при навчанні враховувати єдність виховання і навчання.

При цьому необхідна максимальна реалізація тих можливостей дитини, що формуються і виявляються в специфічно "дитячих" видах діяльності. Така реалізація припускає збагачення змісту і форм дитячої діяльності, що досягається за допомогою особливих засобів. Вироблення подібних засобів і широка їхня апробація в реальній практиці дитячого саду утворюють актуальнейшую задачу сучасної дошкільної педагогіки і психології.

В основі - ідея збагачення духовного світу дитини, насичення його життя яскравими, незвичайними, цікавими подіями: справами, зустрічами, іграми, пригодами.

Велику роль у цьому грає мистецтво. Життя дитини повинна протікати у світі мистецтва, у всій його розмаїтості і багатстві. Мистецтво є унікальним засобом формування найважливіших сторін психічного життя - емоційної сфери, образного мислення, художніх і творчих здібностей. Саме в дошкільному дитинстві закладаються основи естетичної свідомості, художньої культури, з'являється потреба в художній діяльності. У зв'язку з цим необхідно насичувати життя дитини мистецтвом, уводити його у світ музики, казки, театру, танцю. Важливо збагачувати форми ознайомлення дітей з мистецтвом, включати його в повсякденне життя, створювати умови для дитячого естетичної творчості.

Дошкільники здобувають нові знання, уміння, способи діяльності в такій системі, що розкриває перед ними обрії нових знань, нових способів діяльності, спонукує дітей будувати здогаду, висувати гіпотези, активізувати потреба руху до всі новим знанням.

"Рівноцінність представленості основних сфер". Відповідно до цього принципу кожній дитині повинні бути надані рівні можливості для освоєння основних сфер життєдіяльності ("природа", "рукотворний світ", "суспільство", "я сам").

"Вільний вибір". Якщо вихователь прагне щось вселити дитині (ті чи інші погляди, орієнтації, смаки), то це повинно мати пряме відношення до формування базису особистісної культури. За межами цієї задачі дитині нічого не зобов'язують, нічого не вселяють. Він має у своєму розпорядженні право самовизначення, вільного вибору (що, як і з ким він буде робити і т. п.).

Загальною основою виховання і навчання в дитячому саду є оволодіння мовою.

Оволодіння рідною мовою як засобом і способом спілкування і пізнання є одним з найважливіших придбань дитини в дошкільному дитинстві. Формування можливостей мовного спілкування дошкільників припускає включення в життя дитини в дитячому саду спеціально спроектованих ситуацій спілкування (індивідуальних і колективних), у яких вихователь ставить визначені задачі розвитку мови, а дитина бере участь у вільному спілкуванні. У цих ситуаціях розширюється словник, накопичуються способи вираження задуму, створюються умови для удосконалювання розуміння мови. При організації спільних спеціальних ігор дитині забезпечені можливість вибору мовних засобів, індивідуального "мовного внеску" у рішення загальної задачі - у таких іграх у дітей розвивається здатність виражати власні думки, наміри й емоції в постійно мінливих ситуаціях спілкування.

Розвиток рідної мови дітей, оволодіння багатствами рідної мови складає один з основних елементів формування особистості, освоєння вироблених цінностей національної культури, тісно пов'язано з розумовим, моральним, естетичним розвитком, є пріоритетним в мовному вихованні і навчанні дошкільників.

Важливо навчати дошкільників у національних і багатонаціональних дитячих садах російській мові як мові міжнаціонального спілкування, а також дітей некоренной національності національній мові даної республіки. Проблема мовного розвитку стає комплексною. Важливо розробити єдиний цикл мовного розвитку дітей у рамках більш загального циклу гуманітарного виховання і навчання.

Описані умови створюють сприятливу ситуацію для виховання почав інтернаціоналізму, що припускає як спілкування дітей різних національностей у межах дитячого саду, так і спеціальне ознайомлення з життям інших народів.

У дитинстві позитивне відношення до народів світу, інтернаціональні почуття закладаються через виділення в національному загальнолюдського початки: основний шлях виховання тут - це просування дитини до загальних гуманістичних цінностей, що розкриваються через прилучення дитини до своєї національної культури - танцям, пісням, казкам, прислів'ям, приказкам. При цьому не можна ставити акцент на національних особливостях на шкоду ідеї спільності всіх людей на планеті. Дітям корисно дати елементи етнографічних і этнопсихологических представлень (використовуючи слайди, кінофільми про розмаїтість людських рас і національностей). Варто формувати в них представлення про різноманіття людських мов одночасно з позитивним відношенням до них.

При формуванні базису особистісної культури народжуються і розвиваються такі головні утворюючі особистості, як уява і засноване на ньому творчість," довільність у виді здатності до самостійних учинків, потреба дитини активно діяти у світі.

Уява - основа активної участі дитини в різних видах діяльності: предметно-практичної, ігрової, комунікативної, естетичної і т. д. Воно включається до складу уже вихідних форм мислення (наочно-дієвого, наочно-образного), самосвідомості (образ "я", самооцінка та ін), відносин до іншого людині (співпереживання, співчуття, розуміння). Досить розвинена уява дозволяє дитині переборювати сформовані стереотипи власних ігрових дій, рольові позиції, будувати нові сюжети гри. На основі уяви у дітей складаються перші прояви творчого ставлення до дійсності.

Творчість дітей дошкільного віку хоча і виступає ще в нерозвиненій формі, однак містить у собі важливі якості, що створюють можливість самостійно виходити дітям за межі знань і умінь, отриманих від дорослих, створювати новий продукт - оригінальний малюнок, нову казку і т. п.

Творчий процес - це якісний перехід від уже відомого до нового і невідомого. У дітей дошкільного віку це пошук іншого сполучення фарб і форм в образотворчій діяльності, нових способів у процесі конструювання, сюжетних ліній при творі розповіді і казки, мелодій у музичній діяльності. Висока динамічність, гнучкість пошукової діяльності дітей сприяють одержанню ними оригінальних результатів при виконанні різних видів діяльності.

У процесі творчої діяльності переборюється острах дітей помилитися, зробити "не так, як треба", що має істотне значення для розвитку сміливості і волі дитячого сприйняття і мислення.

Довільність розширює можливості дитини погоджувати своє поводження з власними спонуканнями і спонуканнями інших людей. Особливе значення при цьому здобуває не тільки підпорядкування готовим правилам, але і конструювання нових правил, готовність приймати задачі дорослого і висувати власні. Усе це обумовлює розвиток потреби бути активним, пізнавати і перетворювати світ, впливати на інших людей і самого себе.

Потреба почувати себе активною особистістю виражається в дитини прагненням бути несхожим на інших, виявляти самостійність поведінки, робити по-своєму і бути значимим для інших людей.

Будучи стрижнем особистості, творча уява, довільність і потреба самостійно діяти утворюють зовсім особливу систему: вони самоцінні і в той же час не можуть існувати один без одного; вони незведені до прямих результатів педагогічних впливів і в той же час обумовлені ними; вони виражають своєрідність, неповторність зростаючого людини і в той же час засновані на його спільності з іншими людьми.